Что шепчут курганы зарницам рассвета - Темнозорь

Что шепчут курганы зарницам рассвета

В предутренних далей холодный простор,

Когда бесконечность в легендах воспета

В вечность вплетенных сквозь крови узор?

Что сниться глухим позабытым погостам

В синем безмолвии снежных ночей,

Когда зимняя буря все звуки уносит

В бескрайность танцующих с вьюгой полей?

Кто-то смеялся навстречу закату

Рассветом пылая в тумане ночном,

А кто-то терялся, навеки сливался

С твоих вечеров синевой колдовской,

Кто-то остался мечтою и сказкой,

Преданьем и песней на этой Земле

Кто-то растаял, в шелесте сгинул

Вздохами ветра в осенней траве…

Зачем так бездонен пугающий вечер

В скорби свинцовых небес пустоте

Зачем позабытые мертвые песни

Здесь ветер в ладонях несёт тишине?

Что вспомнят озёра в мерцающих звездах,

А звезды что видят в озёр глубине?

Зачем укрывает их дымкою осень,

Хвойным туманом по чёрной воде?

Кто-то смеялся навстречу закату

Рассветом пылая в тумане ночном,

А кто-то терялся, навеки сливался

С твоих вечеров синевой колдовской,

Кто-то остался мечтою и сказкой,

Преданьем и песней на этой Земле

Кто-то растаял, в шелесте сгинул

Вздохами ветра в осенней траве…

Где бесы выводят рдяные строки

В пустых горизонтах исчерпанных грёз

Расплатою, страхом, призраком скорби

Потускневших видений застывшая кровь…

Быль или небыль в сказки одета?

Дождь или кровь на мутном стекле?

В ладонях Героев осколком ответов

Правды осколком на древней Земле.

Що шепочуть кургани блискавицею світанку

У попереднічних далі холодний простір,

Коли нескінченність у легендах оспівання

Ввічність вплетених крізь крові візерунок?

Що сниться глухим забутим цвинтарям

У синій безмовності снігових ночей,

Коли зимова буря всі звуки забирає

Безкрайність танцюючих з завірюхою полів?

Хтось сміявся назустріч заходу сонця

На світанку палаюча в тумані нічному,

А хтось губився, навіки зливався

З твоїх вечорів синьою чаклунською,

Хтось залишився мрією та казкою,

Переданням і піснею на цій Землі

Хтось розтанув, у шелесті згинув

Зітханнями вітру в осінній траві…

Навіщо так бездонний лякаючий вечір

У скорботі свинцевих небес порожнечі

Навіщо забуті мертві пісні

Тут вітер у долонях несе тиші?

Що згадають озера в мерехтливих зірках,

А зірки що бачать в озер глибині?

Навіщо вкриває їх димкою осінь,

Хвойним туманом по чорній воді?

Хтось сміявся назустріч заходу сонця

На світанку палаюча в тумані нічному,

А хтось губився, навіки зливався

З твоїх вечорів синьою чаклунською,

Хтось залишився мрією та казкою,

Переданням і піснею на цій Землі

Хтось розтанув, у шелесті згинув

Зітханнями вітру в осінній траві…

Де біси виводять зарядні рядки

У порожніх горизонтах вичерпаних мрій

Розплатою, страхом, примарою скорботи

Потьмянілих видінь застигла кров.

Було чи небуло в казки одягнене?

Дощ чи кров на каламутному склі?

У долонях Героїв уламком відповідей

Правди уламком на Стародавній Землі.