Аркона - Темнозорь

Аркона — там тёмные зори,

Тёмные зори над древней землёй

Аркона — где рокот прибоя,

Где песни варягов над далью морской?

Аркона — курганы у моря,

Давних закатов хвойные сны

Аркона — там рунами грома

Кто-то в тумане жёг корабли

Аркона — лишь тихие воды,

Кровью варяжской янтарь в них застыл

Аркона — там ветер со взморья

В трещинах скал своё сердце забыл

Аркона — лишь камни да сосны,

Призраки песен вчерашней росы

Аркона — над морем холодным

Лишь ветер и звёзды, память и дым

Аркона — небес твоих просинь

Хмелем полынным осенней листвы

Аркона — в русальи пропасть мне,

Увидеть все сны позабытых глубин

Аркона — из чаш небосклона

Вечерних просторов испить синевы

Аркона — где молоты шторма

Тайну вковали в щит тишины

Аркона — дух волчьего бога

Сквозь память и время в нашей крови

Аркона — где грёзы былого

Знаком борьбы в наши судьбы вплелись

Аркона — зов древнего рога,

В закате багряном пылают мечи

Аркона — сын рода волотов,

Ветер нашей войны полной грудью вдохни

«В мерцающих танцах дев-зоряниц встал он пред

льдяною вязью клинков.

Серебро лучей прадавних лун,

канувших некогда в глубины лазоревых морей, пали

на седины его прядей.

Шрамы горечи, руны битв и побед

вплетались узорами в лик его юности.

Над могилой

Арконы, на высотах прибрежных скал, в рдяной крови

догорающего рассвета испил он хмельную чашу

багряных клятв… Именем той Чести, что зовётся

Верностью… Расплатой, пожарищами и убийством

будет кована Наша Тысяча Лет…»

Аркона - там темні зорі,

Темні зорі над старою землею

Аркона - де рокіт прибою,

Де пісні варягів над далечиною морською?

Аркона - кургани біля моря,

Давні заходи хвойні сни

Аркона - там рунами грому

Хтось у тумані пал кораблі

Аркона — лише тихі води,

Кров'ю варязький бурштин у них застиг

Аркона - там вітер зі моря |

У тріщинах скель своє серце забув

Аркона — лише каміння та сосни,

Примари пісень учорашньої роси

Аркона над морем холодним

Лише вітер і зірки, пам'ять і дим

Аркона — небес твоїх просінь

Хмелем полинним осіннього листя

Аркона — в русалі пропасти мені,

Побачити всі сни забутих глибин

Аркона - з чаші небосхилу

Вечірніх просторів випити синьові

Аркона— де молоти шторму

Таємницю вкували в щит тиші

Аркона — дух вовчого бога

Крізь пам'ять і час у нашій крові

Аркона — де мрії колишнього

Знаком боротьби в наші долі вплелися

Аркона - поклик древнього рогу,

У заході сонця багряном палають мечі

Аркона - син роду волотів,

Вітер нашої війни на повні груди вдихни

«У миготливих танцях дів-зір'яниць став він пред

льдяною в'яззю клинків.

Срібло променів прадавніх місяців,

канули колись у глибини блакитних морів, впали

на сивини його пасм.

Шрами гіркоти, руни битв і перемог

впліталися візерунками в лик його юності.

Над могилою

Аркони, на висотах прибережних скель, кров'яної крові

досвітнього світанку випив він хмільну чашу

багряних клятв... Ім'ям тієї Честі, що зветься

Вірністю… Розплатою, згарищами та вбивством

буде кована Наша Тисяча Років ... »