Towering Grief Behemoth - Tales Of Dark

Enter the fogdraped silva, ye sanguine flames of dusk

Carry me forth through the scent of dying flowers

Vain are the words that this cordial silence recites

When grief tinctured thoughts enshroud my voiceless sighs

Incline furtively into me, with no warmness of sympathy

'Tis not despise nor fear, what for the gloomy depths I foster

Where my sanity parched and seer shall weep

All defaced by soulscars incised so deep

In yearning suppressed, where the art of vanishing lurks

Reveries are blissful only when inearthed

For dustless my frail wings are still

…slashed by barbed wire arms

That once held me so dear

Of dolorous dreams, ridden with sickness internal, I feed

Grimly has the emotional volcano been smothered

While remembrances beseech, and the illusions depart

Wouldst thou hear the everhaunting rhymes

From the stabwound in my heart?

Mine is not the triumph over hostile ranks around me

But the formidable grasp of the all-devouring void inside

Deliver me from it’s claws tremendous!

Cut me open forthwith!

Release me!

Release me!

Through the whirlwind of visions nondescript, I crawl

As I kiss the freezing lips of solitude

Onward to the cold hypnotic aurora

Of towers exalted by crystallized distress

Увійдіть у сільву, покриту туманом, ви сангвінічне полум’я сутінків

Пронеси мене крізь запах квітів, що вмирають

Марні слова, які вимовляє ця сердечна тиша

Коли мізерні думки огортають мої безголосі зітхання

Крадькома схиліться до мене, без теплоти симпатії

Це не зневага і не страх, що за похмурі глибини я виховую

Де мій розсудок висох і провидець заплаче

Усе зруйноване шрамами душ, врізаними так глибоко

У пригніченому тузі, де ховається мистецтво зникнення

Задуми блаженні лише тоді, коли їх закопати

Для безпилю мої тендітні крила нерухомі

... перерізаний колючим дротом

Колись це було мені так дорого

Страшних снів, охочених внутрішньою хворобою, я годую

Похмурий емоційний вулкан придушено

Поки спогади благають, а ілюзії відходять

Чи почуєте ви вічно приголомшливі рими

Від ножової рани в моєму серці?

Мій — це не тріумф над ворожими рядами навколо мене

Але грізне схоплення всепожираючої порожнечі всередині

Звільни мене з його пазурів!

Відкрийте мене негайно!

Відпусти мене!

Відпусти мене!

Крізь вихор видінь непомітних я повзаю

Як я цілую замерзаючі губи самотності

Вперед до холодного гіпнотичного сяйва

З веж, піднесених кристалізованим лихом