Allegoria of an Eternal Sundown - Tales Of Dark

Eternal are the wounds from which eagerness bleeds denied

Through such grievous endearment, with quietude so sad

Beneath the swarm of agonies, frail words turn to dust

As hope bears the nexus of its cold postmortal bed

A distance has grown, another decreased

Each moment devours the very heart of resistance

As failures feast, solemnly deciphering eternity

Mongst blisses waned, where life’s vestiges fade

… there’s only seclusion to marvel at

With the first light, darkness came along

Like a constant stream with no source nor mouth

Subsurface pain efflorescence — my internal garden of roses dead

Where the grief is still lurking in every dream

Reaching still for the deep dark void

The wine of the damned I taste

Tears fill the chalice of bittersweet dolefulness

As I wallow caressed by desolation

… disconsolate seasons to witness

The sun welters dying, enswathed in diaphonous eclipse

Beneath the swarm of agonies — one last solitary glimpse

To set ablaze the leftovers of an illusion’s synthetic art

The amorphous remains of a petrified era sobbing in my frozen heart

Вічні рани, з яких заперечене жадання кровоточить

Через таку жахливу прихильність, із такою сумною тишею

Під рою агоній тендітні слова перетворюються на порох

Як надія несе зв’язок свого холодного посмертного ложа

Відстань зросла, інша зменшилась

Кожна мить поглинає саме серце опору

Як бенкет невдач, урочисто розгадуючи вічність

Блаженство Монгста вщухло, де зникають залишки життя

… є лише усамітнення, яким можна дивуватися

З першим світлом настала темрява

Як постійний потік без джерела чи рота

Підповерхневий біль – мій внутрішній сад мертвих троянд

Де горе досі ховається у кожному сні

Ще тягнутися до глибокої темної порожнечі

Вино проклятого я куштую

Сльози наповнюють чашу гірко-солодкої скорботи

Як я валяюсь, пестований спустошенням

… невтішні пори року, щоб стати свідком

Сонце вмирає, оповита світлом затемненням

Під рою агоній — останній самотній проблиск

Щоб підпалити залишки синтетичного мистецтва ілюзії

Аморфні залишки закам’янілої епохи ридають у моєму замороженому серці