Копилка - T-killah

Белый шум в голове.

Отражение моей тени на одинокой стене.

И что ни день, то прострация, так и хочется

Отметку в паспорт и просто сорваться.

Опять теряюсь в этом пространстве,

Опять боль головная не даст отоспаться.

И чтоб понять причину нужна её иллюстрация,

Но рядом нет тебя и нужно собраться.

Я потерплю еще, если причина во мне,

Но с кем рядом ты, когда пустует свет в окне?

Нервы кричат, бастуют, а я злюсь, ревную.

И знаешь, хватит сил, не трачу их впустую!

Стоишь ли ты всех клеток во мне,

Что в теле сгорается, бросил, зачем?

Не знаешь ты, да и не знаю я.

Просто хочу остаться.

Это копилка!

Я знаю, ты полна боли,

Но так нужна мне еще попытка.

Хочу понять её, но пьяный я от избытка.

В этой крови адреналина на двоих, но

Ты снова сникла - это как яд!

Это как яд!

Мы копилка...

Лавина накроет с головой.

Там знаю,

Холодно, но мне так срочно нужен покой.

Мой самый тяжелый настрой всё меньше

Трогает шрамы внутри.

Чувства на ноль.

Всё время память о ней, а время летит,

Станции всех мелочей рвут эту нить.

Длинный коридор, но света нет в конце.

Ломая стены не останусь здесь.

А я, искал свой пятый элемент.

И все мысли в голове и то что помню, как бред.

Веришь или нет, видишь это память сгорает в огне.

И знай, копилка на грани совсем, но нужен ответ.

И пусть ты стоишь миллионы клеток во мне.

Что в теле сгорают с вопросом "Зачем?"

Не знаешь ты, но знаю я

И просто хочу остаться.

Это копилка!

Я знаю, ты полна боли,

Но так нужна мне еще попытка.

Хочу понять её, но пьяный я от избытка.

В этой крови адреналина на двоих, но

Ты снова сникла - это как яд!

Это как яд!

Мы копилка...

Ты под кожу опять, ты моё всё, моё но;

Но тебя не могу я понять.

Я не смотрю тебе в глаза, словно мне придется соврать.

На моём теле следы ты оставила в прошлом - печать.

Ну дай же мне тебя обнять, мы копилка.

Білий шум у голові.

Відображення моєї тіні на самотній стіні.

І що не день, то прострація так і хочеться

Позначку в паспорт та просто зірватися.

Знову гублюся в цьому просторі,

Знову головний біль не дасть відіспатися.

І щоб зрозуміти причину потрібна її ілюстрація,

Але поруч тебе немає і треба зібратися.

Я потерплю ще, якщо причина в мені,

Але з ким ти поруч, коли пустує світло у вікні?

Нерви кричать, страйкують, а я злюсь, ревну.

І знаєш, вистачить сил, не витрачаю їх марно!

Чи стоїш ти всіх клітин у мені,

Що в тілі згоряється, покинув, навіщо?

Не знаєш ти, та й не знаю я.

Просто хочу лишитися.

Це скарбничка!

Я знаю, ти сповнена болю,

Але така потрібна мені ще спроба.

Хочу зрозуміти її, але я п'яний від надлишку.

У цій крові адреналіну на двох, але

Ти знову знітилася - це як отрута!

Це як отрута!

Ми скарбничка...

Лавина накриє головою.

Там знаю,

Холодно, але мені так терміново потрібний спокій.

Мій найважчий настрій все менше

Торкається шрами всередині.

Почуття на нуль.

Весь час пам'ять про неї, а час летить,

Станції всіх дрібниць рвуть цю нитку.

Довгий коридор, але світла немає наприкінці.

Ламаючи стіни не залишуся тут.

А я шукав свій п'ятий елемент.

І всі думки в голові і те, що пам'ятаю, як марення.

Віриш чи ні, бачиш цю пам'ять згоряє у вогні.

І знай, скарбничка на межі зовсім, але потрібна відповідь.

І нехай ти стоїш мільйони клітин у мені.

Що в тілі згоряють із питанням "Навіщо?"

Не знаєш ти, але я знаю

І просто хочу лишитися.

Це скарбничка!

Я знаю, ти сповнена болю,

Але така потрібна мені ще спроба.

Хочу зрозуміти її, але я п'яний від надлишку.

У цій крові адреналіну на двох, але

Ти знову знітилася - це як отрута!

Це як отрута!

Ми скарбничка...

Ти під шкіру знову, ти все моє, моє але;

Але я тебе не можу зрозуміти.

Я не дивлюся тобі в очі, ніби мені доведеться збрехати.

На моєму тілі сліди ти залишила у минулому – друк.

Ну дай мені тебе обійняти, ми скарбничка.