Y yo sin saberlo - Syla

El día que este viejo y ya no sea el mismo, ten paciencia y compréndeme

Cuando derrame comida sobre mi camisa y olvide como atarme los zapatos,

recuerda las horas que pase enseñándote a hacer las mismas cosas

Cuando el tiempo es tu pariente más cercano

Cuando solo una canción te devolverá el pasado

Ojos cansados, mirada perdida, estampida de anhelos

Cuando ya no reconozcas a ese extraño en el espejo

Cuando quieras hablar, cuando nadie te escuche

Inútil cuando te peines, cuando te duches

Dirás: «Qué tristes, qué solos se quedan los viejos»

«Qué tristes, qué solos se quedan los viejos»

Cuando descubras que nada es eterno

Y se te quiten hasta las ganas

Y se te pudran hasta las canas

Tu piel y la gravedad, de casa al médico

Famélico por dialogar, histérico de soledad

Regalando consejos de los que serían

Esos locos borrachos de sabiduría

Pero qué tristes, qué solos se quedan los viejos

Qué tristes, qué solos se quedan los viejos

Tus pasos cortos cuando te fallen las piernas

Extenderás el brazo buscando una mano tierna

Querrás hacerlo todo y no darás abasto

Has tocado fondo amigo ya eres un trasto, viejo, un mueble

Cuando ya no les conmueves

Mirarás el reloj esperando a que llegue

Pero qué tristes, que solos, los años, los meses

Que triste dolor el olor de cipreses

Con esta soledad, mil cosas que contar

Las horas se me van, nadie quiere escuchar

Miro a mi alrededor y pienso, asimilo

Que llega mi fin, que llega mi fin

Cuando pierdan el respeto a los surcos de tus arrugas

Cuando te sientas torpe, ojalá que no estorbes

Cuando olvides el sexo, lujos, excesos

Cuando ya no signifiques, supliques los besos

Mentes débiles ya sin interés

Cuando ya no opines, serás el invisible afecto

Pero qué tristes, que solos se quedan los viejos

Qué tristes, que solos se quedan los viejos

Cuando te lleve la pena esperando visita

No te asomes a la puerta, ellos no te necesitan

Hijos, nietos, sobrinos, amigos

Cuando te aprendas de memoria la foto de la mesita

Padres, abuelos, tíos, vecinos

Aquellos que te querían, todos se han ido

Mujeres, hombres, fechas, nombres

Y tú que aún existes buscando motivos

Cuando tu felicidad sea el recuerdo

No estarás viejo, estarás muerto

Cuando tu voz no suene serás una imagen

Tu piel el polvo de la vespa del garaje

Cuando, cuando… cuando ya no haya cuando

Cuando llegue el momento dirás:

«Qué tristes, qué solos»

«Qué tristes, qué solos»

«Qué tristes, qué solos y yo sin saberlo»

Con esta soledad, mil cosas que contar

Las horas se me van, nadie quiere escuchar

Miro a mi alrededor y pienso, asimilo

Que llega mi fin, que llega mi fin

Pienso, asimilo que llega mi fin, que llega mi fin

День, коли я старий і я вже не той, будь терплячим і зрозумій мене

Коли я розливаю їжу на сорочку і забуваю зав'язати черевики,

пам'ятайте години, які я провів, навчаючи вас, як робити те саме

Коли час – твій найближчий родич

Коли тільки пісня поверне в минуле

Втомлені очі, втрачений погляд, тупотіння туги

Коли ти більше не впізнаєш того незнайомця в дзеркалі

Коли хочеться поговорити, коли ніхто не слухає

Марно, коли ви розчісуєте волосся, коли приймаєте душ

Ви скажете: «Як сумно, як самотньо залишилися старі»

«Як сумно, як самотньо залишилися старі»

Коли ти відкриваєш, що немає нічого вічного

І навіть бажання відбирається

І твоє сиве волосся гниє

Ваша шкіра та гравітація, від дому до лікаря

Спрага спілкування, істерика самотності

Роздавати поради від тих, хто хотів би

Ті божевільні, п'яні від мудрості

Але як сумно, як самотні залишилися старі

Як сумно, як самотні залишилися старі

Твої короткі кроки, коли ноги відмовляють

Ти простягнеш ніжну руку

Ви захочете зробити все і не зможете впоратися

Ти опустився, друже, ти вже шматок старого мотлоху, предмет меблів

Коли ви більше не рухаєте їх

Ви будете дивитися на годинник, чекаючи його прибуття

Але які сумні, які самотні роки, місяці

Який сумний біль запах кипарисів

З цією самотністю можна розповісти тисячі речей

Минають години, ніхто не хоче слухати

Я дивлюся навколо і думаю, приймаю

Що мій кінець приходить, мій кінець приходить

Коли вони втрачають повагу до борозен твоїх зморшок

Сподіваюся, коли ти почуваєшся незграбним, ти не заважаєш

Коли забуваєш секс, розкіш, надмірності

Коли ти більше не маєш значення, благай про поцілунки

Слабкі уми вже без інтересу

Коли у вас більше не буде своєї думки, ви станете невидимою прихильністю

Але як сумно, що старі залишилися самі

Як сумно, що старі залишилися самі

Коли це займе, варто чекати в гості

Не дивіться на двері, ви їм не потрібні

Діти, онуки, племінники, друзі

При запам'ятовуванні фотографії столу

Батьки, діди, бабусі, дядьки, сусіди

Ті, хто тебе любив, усі пішли

Жінки, чоловіки, побачення, імена

А ти все ще існуєш, шукаючи причини

Коли твоє щастя - це пам'ять

Ти не будеш старим, ти будеш мертвим

Коли твій голос не звучить, ти будеш образом

Ваша шкіра - пил гаражного скутера

Коли, коли… коли більше немає коли

Коли прийде час, ти скажеш:

«Як сумно, як самотньо»

«Як сумно, як самотньо»

«Як сумно, як самотньо, і я не знаю цього»

З цією самотністю можна розповісти тисячі речей

Минають години, ніхто не хоче слухати

Я дивлюся навколо і думаю, приймаю

Що мій кінець приходить, мій кінець приходить

Я думаю, я засвоюю, що мій кінець приходить, мій кінець приходить