Forty Days - Streetlight Manifesto

And it’s been forty days

I’ve tried forty ways

You will never quite leave your sins behind

They’ll haunt you, taunt you 'til the day you die

You will never really go

You’ll just think about it much but you’ll need to know

How the story ends, so you’ll sit around

Even though you should just go

Tell your friends what you have heard

Show them all the lies unlearned

And when you really go

You will really know you were never meant for earth

What’s it worth?

If we’re gonna break it down with any logic, it’s absurd

And no matter where we go, we are not alone

When the silence turns to cries of, «Why?»

What a way to begin, we inherit sin

And nobody’s going to quench your thirst

When the well runs dry

And nobody’s going to hold your hand on the day you die

I’ve tasted seven sins, so they won’t let me in

I knock, knock, knock until my knuckles are bruised and raw

Stuck in the middle with my blood in a puddle on the floor

And I made my bed, I’ll judge myself

And only then and there will I disappear

To my final resting place

What a waste

So many decent people at the gates

And no matter where we go, we are not alone

When the silence turns to cries of, «Why?»

What a way to begin, we inherit sin

And nobody’s going to quench your thirst

When the well runs dry

And nobody’s going to hold your hand on the day you die

І минуло сорок днів

Я спробував сорок способів

Ви ніколи не залишите позаду свої гріхи

Вони будуть переслідувати вас, насміхатися над тобою до дня, коли ти помреш

Ви ніколи насправді не підете

Ви просто багато думаєте про це, але вам потрібно знати

Чим закінчиться історія, так ви сидітимете

Хоча тобі варто просто піти

Розкажіть друзям, що ви почули

Покажіть їм всю невивчену брехню

І коли ти справді йдеш

Ви дійсно будете знати, що ніколи не були призначені для землі

Чого це вартує?

Якщо ми збираємось розбивати це за будь-якою логікою, це абсурд

І куди б ми не пішли, ми не самотні

Коли тиша перетворюється на крики: «Чому?»

Як почати, ми успадкуємо гріх

І ніхто не втамує вашу спрагу

Коли колодязь висохне

І ніхто не втримає вас за руку в день, коли ви помрете

Я скуштував сім гріхів, тому мене не пускають

Я стукаю, стукаю, стукаю, доки мої пальці не стануть синцями та сирими

Застряг у середині, а моя кров у калюжі на підлозі

І я застелив моє ліжко, я буду судити сам

І тільки тоді я зникну

До місця мого останнього спочинку

Яке марнотратство

Так багато порядних людей біля воріт

І куди б ми не пішли, ми не самотні

Коли тиша перетворюється на крики: «Чому?»

Як почати, ми успадкуємо гріх

І ніхто не втамує вашу спрагу

Коли колодязь висохне

І ніхто не втримає вас за руку в день, коли ви помрете