Письмо - Сплин

Мне жаль, что тебя не застал летний ливень в июльскую ночь, на балтийском заливе...

Не видела ты волшебства этих линий.

Волна, до которой приятно коснуться руками, песок, на котором рассыпаны камни.

Пейзаж, не меняющийся здесь веками.

Мне жаль, что мы снова не сядем на поезд, который пройдет часовой этот пояс,

По стрелке, которую тянет на полюс.

Что не отразит в том купе вечеринку, окно, где все время меняют картинку,

И мы не проснемся на утро в обнимку.

Поздно... ночью... через все запятые дошел наконец до точки.

Адрес.

Почта.

Не волнуйся, я не посвящу тебе больше ни строчки.

Тихо.

Звуки.

По ночам до меня долетают редко.

Пляшут буквы.

Я пишу и не жду никогда ответа.

Мысли.

Рифмы.

Свет остался, остался звук – остальное стерлось.

Гаснут цифры.

Я звонил, чтобы просто услышать голос.

Всадник замер.

Замер всадник, реке стало тесно в русле.

Кромки... грани... Я люблю, не нуждаясь в ответном чувстве.

Мені шкода, що тебе не застала літня злива у липневу ніч, на балтійській затоці...

Не бачила ти чаклунства цих ліній.

Хвиля, до якої приємно торкнутися руками, пісок, на якому розсипане каміння.

Пейзаж, що не змінюється століттями.

Мені шкода, що ми знову не сядемо на поїзд, який пройде цей пояс,

За стрілкою, що тягне на полюс.

Що не відобразить у тому купе вечірку, вікно, де весь час змінюють картинку,

І ми не прокинемося на ранок обійнявшись.

Пізно... вночі... через усі коми дійшов нарешті до крапки.

Адреса.

Пошта.

Не хвилюйся, я не присвячу тобі більше рядка.

Тихо.

Звуки

Ночами до мене долітають рідко.

Скачуть літери.

Я пишу і ніколи не чекаю відповіді.

Думки.

Рифми.

Світло залишилося, залишився звук – решта стерлася.

Гаснуть цифри.

Я дзвонив, щоби просто почути голос.

Вершник завмер.

Завмер вершник, річці стало тісно у руслі.

Кромки... грані... Я люблю, не потребуючи почуття у відповідь.