Сказка - Сплин

Мы шли дорогой горемык искать свою судьбу

В одной деревне на ночлег старик пустил в избу

Мы пили крепкий самогон — хозяин был к нам добр

Река бежала за окном, шумел сосновый бор…

Я пью чуть больше чем могу, но меньше, чем хочу

Когда я пью, я не пою — я не пою, кричу

Hикто мне глотку не заткнет, не запретит мой пляс

Hо тут старик сказал: «Дай я» и начал свой рассказ

Иван был сказочно богат, но не имел детей

Иван накрыл дубовый стол и пригласил гостей

Он переспал с одной вдовой — вдова сказала: «Жди»

Теперь зима, я разрешусь когда пойдут дожди

Иван счастливый захрапел, как красноармейский полк

Он крепко спал, когда во сне ему явился волк

Волк молвил: «Если хочешь дочь — брось голову в огонь,

Захочешь сына — так отдай мне правую ладонь

Hе будь упрямым как осел, будь чистым как слеза,

Hо знай — захочешь обмануть — вдова родит козла»

Сказав все это, волк исчез, Иван открыл глаза —

Вдова лежала на боку, поглаживая зад,

Иван напялил на себя ботинки и трусы,

Запряг трех быстрых вороных и кони понесли

Иван скакал четыре дня к кудыкиной горе

Там на горе жил друг Макар — весь в злате, серебре

Макар служил городовым и пропивал навар

Узнав о Ваниной беде, сказал: «Споймаем тварь»

Они расставили капканы вдоль лесных дорог

Попались лев сова и заяц, но не попался волк

Друзья надыбали жратвы и ринулись в леса

Пока гонялись за волками — кончилась весна…

Иван все лето пил вино, гуляя вдоль болот

Вдова сидела у окна и гладила живот

Однажды августовским днем, заслышав Ванин крик

Вдова схватила керосин и подожгла тростник

То был как есть условный знак — заполыхал пожар

Еще не наступил сентябрь, как прискакал Макар

Макар раздвинул камыши и глянул сквозь огонь,

А там Иван без головы и где его ладонь…

Макар ругнулся «Е-мое», но тихо, не со зла

Вдова не дождалась дождей и родила козла.

С тех пор прошло двенадцать лет, Макар за взятки сел

Козла пустили в огород, и козлик окосел

Иван схоронен у болот — там тихо, ни души

И из груди его растут цветные камыши…

Старик закончил, тихо встал, открыл нам сеновал

Друзья заснули сей же час и только я не спал

Я думал, глядя на луну, что стало со вдовой

Всю ночь сквозь храп моих друзей я слышал волчий вой…

Ми йшли дорогий бідолаш шукати свою долю

В одному селі на нічліг старий пустив у хату

Ми пили міцну самогонку — господар був до нас добрий

Річка бігла за вікном, шумів сосновий бір.

Я п'ю трохи більше, ніж можу, але менше, ніж хочу

Коли я п'ю, я не співаю – я не співаю, кричу

Ніхто мені горлянку не заткне, не заборонить мій танець

Але тут старий сказав: «Дай я» і почав свою розповідь

Іван був казково багатий, але не мав дітей

Іван накрив дубовий стіл та запросив гостей

Він переспав з однією вдовою - вдова сказала: "Жди"

Тепер зима, я дозволюсь коли підуть дощі

Іван щасливий захропів, як червоноармійський полк

Він міцно спав, коли уві сні йому з'явився вовк

Вовк мовив: «Якщо хочеш дочку - кинь голову у вогонь,

Захочеш сина - так віддай мені праву долоню

Не будь упертим як осел, будь чистим як сльоза,

Hо знай - захочеш обдурити - вдова народить цапа»

Сказавши все це, вовк зник, Іван розплющив очі.

Вдова лежала на боці, погладжуючи зад,

Іван натягнув на себе черевики та труси,

Запряга трьох швидких вороних і коні понесли

Іван скакав чотири дні до кукиної гори

Там на горі жив друг Макар — весь у золоті, сріблі

Макар служив городовим і пропивав навар

Дізнавшись про Ваніне лихо, сказав: «Спіймаємо тварюку»

Вони розставили капкани вздовж лісових доріг.

Попалися лев сова та заєць, але не попався вовк

Друзі набридали жратви і кинулися в ліси

Поки ганялися за вовками — скінчилася весна.

Іван все літо пив вино, гуляючи вздовж боліт

Вдова сиділа біля вікна і гладила живіт.

Якось серпневим днем, почувши Ванін крик

Вдова схопила гас і підпалила очерет.

То був такий умовний знак — запалала пожежа

Ще не настав вересень, як прискакав Макар

Макар розсунув очерети і глянув крізь вогонь,

А там Іван без голови і де його долоня...

Макар лаявся «Е-моє», але тихо, не зі зла

Вдова не дочекалася дощів і народила цапа.

З того часу минуло дванадцять років, Макар за хабарі сів

Козла пустили в город, і козлик окосел

Іван похований біля боліт — там тихо, ані душі

І з грудей його ростуть кольорові очерети.

Старий закінчив, тихо встав, відкрив нам сінок

Друзі заснули зараз же і тільки я не спав

Я думав, дивлячись на місяць, що сталося з вдовою

Всю ніч крізь хропіння моїх друзів я чув вовче виття.