Ballada o tym, że nie giniemy - SKUBAS

Którzy o świcie wypłynęli

Ale już nigdy nie powrócą

Na fali ślad swój zostawili —

W głąb morza spada wtedy muszla

Piękna jak skamieniałe usta

Ci którzy szli piaszczystą drogą

Ale nie doszli do okiennic

Chociaż już dachy było widać -

W dzwonie powietrza mają schron

A którzy tylko osierocą

Wyziębły pokój parę książek

Pusty kałamarz białą kartę -

Zaprawdę nie umarli cali

Szept ich przez chaszcze idzie tapet

W suficie płaska głowa mieszka

Z powietrza wody wapna ziemi

Zrobiono raj ich anioł wiatru

Rozetrze ciało w dłoni

Będą po łąkach nieść się tego świata

Będą po łąkach nieść się tego świata

Będą po łąkach nieść się tego świata

Będą po łąkach nieść się tego świata

Хто пішов на світанку

Але вони ніколи не повернуться

Вони залишили свій слід на хвилі -

Потім мушля падає глибоко в море

Гарні, як скам'янілі губи

Ті, що йшли по піщаній дорозі

Але до віконниць не дійшли

Хоча дахи вже було видно -

Вони мають притулок у повітряному дзвоні

А хто тільки сиротами залишиться

Холодна кімната, пара книг

Порожня чорнильниця біла картка -

Справді, вони не мертві

Їхній шепіт крізь кущі йде на шпалери

Плоска голова живе в стелі

З повітря грунтова вапняна вода

Вони зробили рай своїм ангелом вітру

Він потре м’ясо в руці

Понесуть цей світ по лугах

Понесуть цей світ по лугах

Понесуть цей світ по лугах

Понесуть цей світ по лугах