The Weight & The Waiting - Signals Midwest

How could I ever forget the cheap taste of vodka we drank and the lingering

scent of stale cigarettes?

I tried to erase it but now it will always remain engraved in my brain.

Patiently stating a message in sepia tone: «Stay strong and be well.

I’ll see you again.»

And how are you dealing with death?

When you look down upon me do you judge how my time is spent?

Or am I wasting my breath which I should be saving for making due statements of

love, of friendship and trust?

These are the questions that we never got to discuss, cause I was so young and

you were still here.

«You don’t wanna know just where I’ve been,

like my father before me and his father before him.»

I was counting the miles,

you were counting the days.

Ain’t it strange that the numbers we wanted were moving in opposite ways?

We’ve been building towers of tensions.

We’ve accepted our own imperfections.

Як я міг забути дешевий смак горілки, яку ми випили, і затягнувся

запах застарілих сигарет?

Я намагався витерти це але тепер воно завжди залишиться в мому мозку.

Терпеливо вимовляючи повідомлення тоном сепії: «Будьте сильними та будьте здорові.

Я ще побачусь.»

А як ти ставишся до смерті?

Коли ви дивитеся на мене зверхньо, ви судите, як витрачаю мій час?

Або я марную дихання, яке я му заощадити, щоб робити належні заяви

любові, дружби та довіри?

Це питання, які нам ніколи не доводилося обговорювати, бо я був таким молодим і

ти ще був тут.

«Ти не хочеш знати, де я був,

як мій батько переді мною і його батько перед ним».

Я рахував милі,

ти рахував дні.

Хіба не дивно, що числа, які ми хотіли, рухалися протилежними шляхами?

Ми будуємо вежі напруги.

Ми прийняли власні недоліки.