A Room Once Called Yours - Signals Midwest

Four years worth of dust

Collected in the center of a room you once called yours

And the furniture’s gone

But the bed frame left an imprint in the floor

That will be a reminder to those who might find

All the traces of trying a life leaves behind

And I’ve gone back and forth on it one thousand times

But I can’t seem to make sense of how I got here

And since I moved back home

I haunt the attic where I hid away in as a child

And now I do the same

Peering out from shelves that line a hallway’s worth

of old family photos, compact discs and and crates

of assignments unfinished or turned in too late

And the floorboards are buckling under the weight

of the ghosts I’ve been dragging around

So why do we decide to leave when what we really wanna do is stay?

And when all we want to do is sleep, we force ourselves awake

And we keep our distance from the things

We long to be close to

And we contradict the things we know

And try our best to prove the opposite

You can paint over patches, scrub all the scratches from the dirty hardwood

floor.

Take down the paintings, never erasing what has haunted these hallways before.

Empty your wallets, fill up your closets.

Is it a privilege or a chore?

Do what you damn well please, it won’t bother me.

I don’t live there anymore

Paint over patches, scrub all the scratches from the dirty hardwood floor

Take down the paintings, never erasing what has haunted these hallways before

Empty your wallets, fill up your closets.

Is it a privilege or a chore?

Do what you damn well please, it won’t bother me

I don’t live there anymore

Пил на чотири роки

Зібрані в центрі кімнати, яку ви колись називали своєю

А меблів немає

Але каркас ліжка залишив відбиток на підлозі

Це буде нагадуванням тим, хто може знайти

Усі сліди спроб життя залишає по собі

І я ходив по цьому туди й назад тисячу разів

Але я не можу зрозуміти, як я сюди потрапив

І відколи я повернувся додому

Я відвідую горище, де сховався як дитиною

І тепер я роблю те саме

Виглядаючи з полиць, які стоять у коридорі

старих сімейних фотографій, компакт-дисків і ящиків

 завдань, невиконаних або зданих занадто пізно

А дошки підлоги вигинаються під вагою

із привидів, яких я тягнув

То чому ми вирішуємо піти, коли ми справді хочемо залишитися?

І коли все, що ми хочемо робити — це спати, ми примушуємо себе прокинутися

І ми тримаємо дистанцію від речей

Ми прагнемо бути поруч

І ми суперечимо тому, що знаємо

І намагаємося довести протилежне

Ви можете зафарбувати латки, відтерти всі подряпини з брудної деревини

поверх.

Зніміть картини, ніколи не стираючи те, що переслідувало ці коридори раніше.

Спорожніть гаманці, поповніть свої шафи.

Це привілей чи обов’язок?

Робіть що, до біса, добре, мені це не завадить.

Я більше там не живу

Зафарбуйте плями, витріть усі подряпини з брудної дерев’яної підлоги

Зніміть картини, ніколи не стираючи те, що переслідувало ці коридори раніше

Спорожніть гаманці, поповніть свої шафи.

Це привілей чи обов’язок?

Робіть що, до біса, добре, мені це не завадить

Я більше там не живу