The Roses Bleed At Night - Siebenbürgen

Stars brightly shrouded

In dark silver light

Abandoned by the tyrants

That rests in vicious death

This precious womb

With glimpsing lips, enthrones

As shadows cast their splendid dreams

And arose

With perfect beauty

Death rises with grace

Unveiling her tomb

Seductive and cold

Painted in colors

Of the painful night

Sacrificed

And eternally forgotten

In search for thee

I placed my soul, in gratitude

Gazing into the mirror black

When all life faded away

Sacred ones, no longer stalking

Though the dark night allured

The ritual sins, blessed to be

An everlasting Eden

«As blood red roses

Withered on thy grave

And flesh beheaded thy pain

Thou glowed

With immortal anger warm

And the hatred of the undead…»

Possessing the glory, that lies below

Her own cunting garden of delight

Tears whipped white from eternity

Scarlet serenades, mourns and grieves

Stars brightly shrouded

In dark silver light

Abandoned by the tyrants

That rests in vicious death

This precious womb

With glimpsing lips, enthrones

As shadows cast their splendid dreams

And arose

With perfect beauty, death rises with grace

Unveiling her tomb, seductive and cold

Painted in colors of the painful night

Sacrificed, and eternally forgotten

«As blood red roses

Withered on thy grave

And flesh beheaded thy pain

Thou glowed with immortal anger warm

And the hatred of the undead…»

Яскраво вкриті зірками

У темно-сріблястому світлі

Покинутий тиранами

Це спочиває у злобній смерті

Це дорогоцінне лоно

З блискучими устами, тронами

Як тіні кидають їхні чудові мрії

І встав

З ідеальною красою

Смерть воскресає з благодаттю

Відкриття її могили

Спокусливий і холодний

Пофарбований у кольори

Болісної ночі

Принесений в жертву

І навіки забутий

У пошуках тебе

Я поклав душу на подяку

Дивлячись у дзеркало чорне

Коли все життя згасло

Священні, більше не переслідують

Хоч темна ніч манила

Ритуальні гріхи, благословенні бути

Вічний Едем

«Як криваво-червоні троянди

Засохлий на твоїй могилі

І плоть обезголовила твій біль

Ти світився

Безсмертним гнівом теплим

І ненависть до нежиті…»

Володіючи славою, що лежить внизу

Її власний чарівний сад задоволення

Сльози білі від вічності

Червоні серенади, сумують і сумують

Яскраво вкриті зірками

У темно-сріблястому світлі

Покинутий тиранами

Це спочиває у злобній смерті

Це дорогоцінне лоно

З блискучими устами, тронами

Як тіні кидають їхні чудові мрії

І встав

З досконалою красою смерть підноситься з благодаттю

Відкриваючи її могилу, спокусливу і холодну

Пофарбований у кольори болісної ночі

Принесений в жертву і навіки забутий

«Як криваво-червоні троянди

Засохлий на твоїй могилі

І плоть обезголовила твій біль

Ти сяяв безсмертним гнівом теплим

І ненависть до нежиті…»