Transience - Shylmagoghnar

Visions envelop us warm and dear

Afflictions nurtured, unfathomable depths

Its art form leaves us sullied, smitten

Born from our mortality

Brushes stroke sanity never so gentle

Lost;

deranged in a crippled mind

Scratching the surface — nuance denied

Devoid of spectrum — here we are blind

Worlds bare and stricken (beckon me)

Fears beyond counting (lost within)

Trapped in the core of our sanctum

Tell me, where is the purpose?

Lost in the half-lives once spent

On fading memories and times that never were

By nature this hellhole will persist

Fed far too long — now festers within

This part of me that is not me

Yet without which I’d cease to be

Nightmares consume, futures unfold

How could we rest with such stories untold?

We may be mere human;

from what we have seen

Beyond this vessel there are worlds between

Behold, as I watch from the shadows

A stranger looks back from far away realms

An altogether different hue

Surrounded by maelstroms of wistful tunes

I am locked in an aura of dissonant chords

Hear them die on the searing winds

Caressing hands they sculpt a resonating void

Familiar whispers and mocking throats

Mimicking the unsung vowels flowing from the heart

A counterweight here made flesh

Where time fleets and seeps in a purgatory of meaning and structure

Forever lost within and without, through the nothing and nowhere

Harnessing the madness I swore would be the end of me

Turned ashes into glory to last beyond my time

Striving for perfection I turned the very stars

Still it’s not enough — forever unfulfilled

Trudging through the path, step by torturous step

Insight waits for me;

emptiness made real

No sight, no senses, no feelings, no more

Climax closes in

Buried underneath — all that should have been

The guilt of non-creation

Grueling is the search for the master’s piece

Ever so slightly out of reach

Mournful statues wail;

empty sockets judge

«Father, why have you denied us eyes?»

The past is but a fading shroud

Now let go and stride with sure step through these halls

Visions struck me blind — I have no need for eyes

Here I am the one who dreams the way

Enigma at the end of all

A sapphire cruel, so radiant and vast

As I reach out to touch it crumbles, as do I

I am reborn and closer to my transience

Бачення огортають нас теплими й дорогими

Недолі виплекані, незбагненні глибини

Його форма мистецтва залишає нас заплямованими, враженими

Народжений від нашої смертності

Розсудливість мазків пензлем ніколи не була настільки ніжною

Втрачений;

збентежений у покаліченому розумі

Подряпина поверхня — нюанс заперечується

Позбавлений спектру — тут ми сліпі

Світи оголені та вражені (манить мене)

Страхи, які не підрахувати (втрачені всередині)

У пастці в серді нашого святилища

Скажіть, де мета?

Втрачені в період напіврозпаду

Про тьмяні спогади та часи, яких ніколи не було

За своєю природою ця пекельна яма збережеться

Годували занадто довго — тепер нагноється всередині

Ця частина мене, яка не я

Але без якого я перестав би бути

Кошмари поглинають, майбутнє розгортається

Як ми можемо відпочити від таких нерозказаних історій?

Ми можемо бути простими людьми;

з того, що ми бачили

Поза цим судном є світи між ними

Дивіться, як я спостерігаю з тіні

Незнайомець озирається з далеких царств

Зовсім інший відтінок

Оточений вирами сумних мелодій

Я замкнений в аурі дисонуючих акордів

Почуйте, як вони вмирають на пекучому вітрі

Пестячи руки, вони ліплять резонуючу порожнечу

Знайомий шепіт і насмішкуваті горлянки

Імітація неспіваних голосних, що витікають із серця

Противага тут перетворилася на плоть

Де час летить і просочується в чистилище сенсу та структури

Назавжди втрачений всередині і зовні, через ніщо і нікуди

Використання божевілля, про яке я поклявся, стане для мене кінцем

Перетворив попіл у славу, щоб існувати поза моїм часом

Прагнучи досконалості, я став зірками

Все одно цього недостатньо — назавжди не виконано

Пробираючись стежкою, крок за мучливим кроком

Прозріння чекає на мене;

порожнеча стала реальною

Ні зору, ні почуттів, ні почуттів, не більше

Завершується клімакс

Похований внизу — все, що мало бути

Провина нетворення

Виснажливий — це пошук твору майстра

Трохи поза досяжністю

Плачуть скорботні статуї;

порожні розетки суддя

«Батьку, чому ти відмовив нам у очах?»

Минуле — це лише згасаючий саван

Тепер відпустіть і впевненим кроком пройдіть цими залами

Мене бачення вразили — мені не потрібні очі

Ось я той, хто мріє про шлях

Enigma в кінці всього

Жорстокий сапфір, такий сяючий і величезний

Коли я протягну руку, доторкнутися, вона розсипається, як і я

Я відроджуюсь і ближче до своєї минучості