As All Must Come to Pass - Shylmagoghnar

Time is a beast inadherent to rein

Trapped in its hounding, unbreakable frame

Few, few are we impossible the odds

To witness as mortals, the fabric of the gods

I never saw what came for me

And yet it lives within my dreams

It whispers from a restless void

Sleeps with eyes wide open

The deep and slumbering question

Rears its head one more

Is it reality that dwarfs the dream?

Or a realm of illusions that rules supreme?

I’ve seen too far beyond the veil

And peered into its soul

And once it answered

Once I was complete

Witness the birth of legacy, of sacrifice

In pursuit of paths still veiled

In the shadows of a great unknown

Our desperate covenant was made

All must come to pass

Time is my foe and I wonder

Was it worth to be found in this ravel of dreams?

The vast Stygian labyrinth lives on

Traversed only once we are gone

From the lowliest worm to the cosmic scale

Sum principium finis omnes

Shrouded in luster from trivial to grand

In the hollow, we are made whole

Woven through birth and demise

Struggling to grasp the patterns of

An essence leaks from every source

Transcending human concepts

Lost within the awe and splendour of all

That slipped between our fingers

As a bastion of wings appeared to our needs

Molds our selves-to-be

Threads of future, yarn spun between

Ever elusive, never in sight

Fools presume to see the knots

In the ever-twisting chaos

Lost in the maelstrom of folly and unwritten paths

Multiple strains move beyond comprehension

In a strange familiar place, n a murder of wings

I beheld the fate of all, of all that is

As it becomes and our cruel lineage

From the birth of time, we have wandered

Primordial depths we have dwelled

From an abyss of worlds, we venture

Through the shades of a great unknown

Long as time was abstract we have wondered

And sought solace in turning of tides

Mere threads in the grand tapestry

Cursed envoys of a lost legacy

Час — звір, якого не керувати

У пастці в його тягучій, незламній рамі

У нас небагато, небагато – це неможливо

Засвідчити як смертні тканину богів

Я ніколи не бачив, що прийшло до мене

І все ж воно живе в моїх мріях

Воно шепіт із неспокійної порожнечі

Спить з широко відкритими очима

Глибоке і дрімає питання

Підводить голову ще раз

Чи реальність переважає мрію?

Або царство ілюзій, яке панує?

Я бачив занадто далеко за завісою

І зазирнув у його душу

І одного разу воно відповіло

Коли я закінчив

Станьте свідком народження спадщини, жертви

У погоні за стежками все ще завуальованими

У тіні великого невідомого

Наша відчайдушна угода була укладена

Усе має здійснитися

Час мій ворог, і мені цікаво

Чи варто було бути знайти в цім марафоні мрій?

Величезний стигійський лабіринт живе

Проходили лише раз, коли нас не було

Від найнижчого хробака до космічного масштабу

Sum principium finis omnes

Окутаний блиском від тривіального до грандіозного

У дуплі ми цілими

Витканий через народження і загибель

Намагаючись усвідомити закономірності

Суть витікає з кожного джерела

Вихід за межі людських понять

Загублений у страху та блиску всього

Це пролізло між нашими пальцями

Як бастіон крил для наших потреб

Формує наше майбутнє

Нитки майбутнього, пряжа між ними

Завжди невловимий, ніколи не на виду

Дурні наважуються бачити вузли

У безперервному хаосі

Загублений у вирі дурості й неписаних шляхів

Кілька штамів виходять за межі розуміння

У дивному знайомому місці, в вбивстві крил

Я бачив долю всього, всего, що є

Як стає і наш жорстокий рід

Від народження часу ми блукали

Споконвічні глибини, в яких ми жили

З безодні світів ми вирушаємо

Крізь тіні великого невідомого

Доки час був абстрактним, ми думали

І шукав розради у повороті припливів

Прості нитки у великому гобелені

Прокляті посланці втраченої спадщини