Самоанализ - Sayaf

Я в вечном поиске какой то формулы

Какой то тайны внутри себя

Что и почему было создано

В них сон моему сердцу дышит Земля

Что же ведёт меня вперёд к намеченным целям

И заставляет по утрам покинуть постели,

А вдруг стимул один — пустой желудок

Голод туманит даже самый чистый рассудок

Буду ли прав просить, сперва отдав

Простить, всё то плохое перемотав

Какая идеальная мера

И насколько слепа моя вера?

Любовь, ты одна причина страха

Так боюсь утонуть — глупый писака

Так боюсь тебе дать расправить швы

Ведь они служат наградой детям войны

Ведь хранят они память, раны и шрамы

Мне их кажется мало — это и странно

Потерял где-то инстинкт сохранить

Жизнь любой ценой, путаю нить

Где-то в боях с собственным

От самого себя глупо спасаться побегом,

Но всех вокруг винить походу входит в привычку

Этот урок был усвоен мною отлично

Вошло в привычку писать — дабы не съехать

Лишь недосказанности лень служат помехой

Мне и не к спеху, также важно не медлить

Чтобы глаза не открывать на участок соседний

Потом, не найтись в одного за столом

О пустом реже вести разговор

По-прежнему я прошу, сил дай и ждать

Часа, когда и моя воплотится мечта

В чашу вина добавить каплю порядка

Надо выпить до дна прямо с осадком

Мою я, как порог, мешает часто

Научите молчать и разучите хвастать

Мне не надо поддаваться, играю по правилам

В судьбу.

Принимаю ход, даже сделав не правильный

Вот ещё один способ ложится на лист

Пожалуй, назову «Самоанализ»

И куда бы ни шёл бы, напомнит о том

Вокруг мир, я не один

И внутренний голос, как компас

Ведёт по дороге вперёд сквозь лабиринт

По пути встречаем мы многое

Всё это пропускаю через себя,

А что навсегда остаётся

Внутри.

Видимо и есть я

Я в вічному пошуку якоїсь формули

Який то таємниці всередині себе

Що і чому було створено

В них сон моєму серцю дихає Земля

Що веде мене вперед до намічених цілей

І примушує вранці залишити ліжка,

А раптом стимул один — порожній шлунок

Голод туманить навіть найчистіший розум

Буду прав просити, спершу віддавши

Вибачити, все те погане перемотавши

Який ідеальний захід

І наскільки сліпа моя віра?

Кохання, ти одна причина страху

Так боюся потонути — дурний писака

Так боюся тобі дати розправити шви

Адже вони є нагородою дітям війни

Адже зберігають вони пам'ять, рани та шрами

Мені їх здається мало — це і дивно

Втратив десь інстинкт зберегти

Життя будь-якою ціною, плутаю нитку

Десь у боях із власним

Від самого себе безглуздо рятуватися втечею,

Але всіх навколо звинувачувати походу входить у звичку

Цей урок був засвоєний мною чудово

Увійшло в звичку писати — щоб не з'їхати

Лише недомовленості ліньки служать перешкодою

Мені і не до поспіху, також важливо не зволікати

Щоб очі не відкривати на ділянку сусідню

Потім, не знайти в одного за столом

Про порожнє рідше вести розмову

Як і раніше я прошу, сил дай і чекати

Години, коли і моя втілиться мрія

У чашу вина додати краплю порядку

Треба випити до дна прямо з осадом

Мою я, як поріг, заважає часто

Навчіть мовчати і розучите хвалитися

Мені не треба піддаватися, граю за правилами

Долю.

Приймаю хід, навіть зробивши неправильний

Ось ще один спосіб лягає на лист.

Мабуть, назву «Самоаналіз»

І куди би не йшов, нагадає про тому

Навколо світ, я не один

І внутрішній голос, як компас

Веде по дорозі вперед крізь лабіринт

По шляху зустрічаємо ми багато що

Все це пропускаю через себе,

А що назавжди залишається

Усередині.

Мабуть і є я