Саботаж - Ругер

Здравствуй, мой город, город без лица,

У тебя нет начала, у тебя нет конца,

Мне нравится твоя урбаническая лень,

Где-то там в твоих джунглях, потерялась моя тень.

Ты разрастаешься вширь, ты рвешься в облака,

Ты плодишь своих детей из бетона и стекла,

Ты напрасно мне пытаешься внушить патриотизм,

Я лишь мелкий паразит, что портит твой организм…

И ты смотришь на меня миллионом окон-глаз,

И скучаешь под пасмурного неба рассказ,

Оно невнятно рассказало, что не долог его век,

И мелкий дождь превратился в мерзкий, мокрый снег.

Я шагаю в желтом свете одуревших фонарей,

А впереди шум машин и темнота аллей,

И где-то далеко я слышу крики пьяной гопоты,

И жду что кто-то мне навстречу вдруг шагнет из темноты.

Ты уже плюнул на все, в твоих мозгах маргарин,

И вот опять по твоим венам пошел героин,

И когда твой шумный день сменяет злая ночь,

Ты вспоминаешь тех, кто навсегда ушел прочь

И ты хотел бы зарыдать, но дождь плачет за тебя,

Смывая с тротуара кровь вчерашнего дня…

Привіт, моє місто, місто без обличчя,

У тебе немає початку, у тебе немає кінця,

Мені подобається твоя урбанічна лінь,

Десь там у твоїх джунглях, загубилася моя тінь.

Ти розростаєшся вшир, ти рвешся в хмари,

Ти плодиш своїх дітей з бетону і скла,

Ти даремно мені намагаєшся навіяти патріотизм,

Я лише дрібний паразит, що псує твій організм…

І ти дивишся на мені мільйоном вікон-очей,

І сумуєш під похмурого неба оповідання,

Воно невиразно розповіло, що не довший його вік,

І дрібний дощ перетворився на мерзенний, мокрий сніг.

Я крокую в жовтому світлі одурілих ліхтарів,

А попереду шум машин і темрява алей,

І десь далеко я чую крики п'яної гопоти,

І що хтось мені назустріч раптом зробить крок з темряви.

Ти вже плюнув на все, у твоїх мізках маргарин,

І ось знову за твоїми венами пішов героїн,

І коли твій шумний день змінює зла ніч,

Ти згадуєш тих, хто назавжди пішов геть

І ти хотів би заридати, але дощ плаче за тебе,

Змиваючи з тротуару кров учорашнього дня…