A Cross of Wheat - Rome

Was wisst ihr von unseren Wanderungen, von unseren Handstreichen?

Man nähert sich heimlich in Booten, lässt sie auf den Grund des Sees sinken

und verschanzt sich dann in den einsamsten Bergen, wo die grossen Wälder hinter

einem liegen.

Man richtet sich ein, unter den kargen Bäumen der Fremde.

Ein Leben in der verzweifelten Ruhe einer schweigsamen Welt.

Und dann die

ewige Bewegung, dies Atemholen in winzigen Pensionszimmern vor der nächsten

Flucht.

Aus allen Städten, Bünden, Gemeinschaften, Wohnmaschinen sind wir

ausgewandert.

Wie oft haben wir schon in diesen Kleidern geschlafen,

wie oft die nassen Hosen an der Ofenglut getrocknet?

Alleine geschlafen.

Im Stroh.

Wie oft haben wir daran gedacht diese Koffer zu

verpfänden und unsere Einsamkeiten zusammenzulegen, um Wanderung und Hunger fur

kurze Zeit von uns zu werfen, um endlich wieder ein altes Leben abzustreifen?

So wie damals.

Der Sommer gelb und sengend.

Der Verschanzung in den

Gewerkschaftslokalen müde geworden, rissen wir die Siegel ab, öffneten die

Türen, wenn auch nur fur einen kurzen Moment

Schnell, Zuflucht, Schlüssel im Schloss, Vorhänge.

Hier machen wir Rast

Wir waschen uns, öffnen die Fenster, kriechen unter dicke, graue Decken und

schlafen einen Tag lang ohne Traum.

Dann flicken wir unsere Lumpen zusammen,

versorgen uns mit Vorräten und Trinkrationen.

Hämmern Bretter in die Fenster,

Platten in die Wände, spinnen Seil, Tuch, Faden in wirrer Folge.

Und nun, mit Neugier auf die Städte erwacht, auf den Abend und die Stadt,

nun doch ermutigt, uns allein ins Weite zu wagen.

Raus in die Maisfelder.

Durch den Schlamm der Gärten, durch den Lehm der Strassen.

Wir treffen uns in

den Bibliotheken, den Zentren permanenter Verschwörung gegen alle etablierten

Ordnungen, oder an den Wasserreservoirs.

Man erkennt sich und doch gerät man

Dann und Wann unter eitle Uniformen, parfümiert wie Huren.

Sekt fest in greller

Lederhandschuhhand, Adler an Feindesschulter.

Mit fetten Hälsen in steifem

Kragen und in spitzer Zwickernase der Verdacht.

Und jeder glaubt an seine

Revolution.

Und jeder verklärt seine Art des Verrats.

Schlechte Träume auf

feuchten Lagern.

Raus aus geistlosem Komfort, als Möbel nur zufälliges Gut.

In meiner Tasche nur zerknittertes Papier und die Butterbrotdose mit den

wenigen Patronen.

Fahrkarte, Koffer, Reisekleidung, Schwefelhölzer.

Weiter.

Warum ist es immer Nacht wenn die Briefe kommen?

Am Ende verrinnt jede Zeile.

Auf den Lippen der Gruss, auf unseren Stiefeln der Staub der erwanderten Jahre.

Es geht weiter.

Der Abend naht

Wie hoffnungslos weit wir uns

Doch von allem entfernt haben

Wie unnütz so unversehrt zu sterben

Doch wie nun beharrlich sein?

Wie nun widerstehen?

Anderes Feuer beherrscht diese Nacht

Vergesst nicht, dass wir gelernt haben zu erbauen

Dies soll uns Aufbruch sein

Що ти знаєш про наші мандрівки, про наш coup de grace?

Підходять потай на човнах, нехай опускаються на дно озера

а потім закріпився в самих самотніх горах, де позаду великі ліси

одна брехня.

Один поселяється під безплідними деревами незнайомця.

Життя у відчайдушному спокої тихого світу.

А потім

вічний рух, це дихання в крихітних пансіонах перед наступним

Втеча.

Ми з усіх міст, ліг, спільнот, живих машин

емігрував.

Скільки разів ми спали в цьому одязі

як часто мокрі штани висихали на вугіллі печі?

спав один

У соломі.

Як часто ми думали про те, щоб закрити ці валізи

об’єднати наші самотності для поневірянь і голоду

кинути нас на короткий час, щоб нарешті знову скинути старе життя?

Так само, як тоді.

Літо жовте і пекуче.

Закріплення в

Втомилися від профспілкових офісів, ми зірвали пломби, відкрили їх

двері, хоча б на мить

Швидко, притулок, на замок, штори.

Тут ми відпочиваємо

Миємось, відкриваємо вікна, залазимо під товсті сірі ковдри і

спати день без сну.

Тоді ми залатаємо лахміття

забезпечте нас припасами та питними пайками.

забити дошки у вікна,

Плити в стінах, плетуть мотузку, полотно, нитки в плутаній послідовності.

А тепер, прокинувшись від цікавості до міст, до вечора й міста,

тепер заохочується вирушити на відстань на самоті.

На кукурудзяні поля.

Через бруд садів, крізь бруд вулиць.

Ми зустрічаємося о

бібліотеки, центри постійної змови проти всіх усталених

Замовлення, або біля водойм.

Ви впізнаєте себе, але вас спіймають

Час від часу під марними мундирами, напаханими, як повії.

Ігристе вино міцно в яскравому кольорі

Рука в шкіряній рукавичці, орел на плечі ворога.

З товстими шиями в застиглих

Комір і в загостреному затиснутому носі підозра.

І кожен вірить у своє

Революція.

І кожен прославляє свій вид зради.

погані сни далі

сирі табори.

З бездумного комфорту, так як меблі лише випадковий товар.

У моїй сумці тільки зім'ятий папір і ланчбокс з

кілька картриджів.

Квиток, валіза, дорожній одяг, сірники.

Продовжуйте.

Чому приходять листи завжди ніч?

Зрештою, кожен рядок закінчується.

Привіт на устах, пил мандрівних років на наших чоботях.

Це триває.

Наближається вечір

Як безнадійно ми далеко

Та й усунули від усього

Як марно померти таким неушкодженим

Але як бути наполегливим?

Як тепер протистояти?

Інші протипожежні правила цієї ночі

Не забувайте, що ми навчилися наставляти

Це має бути для нас відхід