Elegy - Written In A Country Churchyard - Rick Wakeman

The curfew tolls the knell of parting day

The lowing herd winds slowly o’er the lee

The ploughman homeward plods his weary way

And leaves the world to darkness

And to me

Now fades the glimmering landscape on the site

And all the air a solemn stillness holds

Save where the beetle wheels his drewning flight

And drowsy tinklings lull the distant folds

Save that from yonder isly mantle tower

The moping owl doest to the moon complain

Of such as, wondering near her secret bower

Molest her ancient solitary reign

Beneath those rugged elms that yew tree shade

Where heaves the turf in many a mouldering heap

Each in his narrow cell forever laid

The rude forefathers of the hamlets

The breezy call of incense breathing morn

The swallow twittering from the strawdirt church

The cock’s shrill clarion of the echoing hoard

No more to arouse them from their noble death

For them no more the blazing hearths will burn

Or busy housewifes ply their evening care

No children run to list their sires return

Or climb his knees, the envied kiss to share

Oft' did the harvest to their sick weald

Their furrow oft' a stubborn glebe was broke

How jockened did they drive their team afield

How bowed the woods beneath their sturdy stroke

Let not ambition rock their useful toil

Their homely joys and destiny obscure

Nor grandeur here with a disdainful smile

The short and simple annals of the poor

The boast of heraldry

The pomp of power

And all that beauty

All that wealth 'er-gave

Awakes alike the inevitable hour

The paths of glory lead but to the grave

Nor you 'ere prow

Impute to these the fault of memory

Or their tool no trophies raise

Where through the long drawn aisle

Of threaded vault

The peeling anthem swells a note of praise

The stored urn or animated bust

Back to its mansion call the fleeting breath

Can honour’s voice provoke the silent dust

Or flattery soothe the dull cold ear of death

Perhaps in this neglected spot is laid some heart

Once pregnant with celestial fire

Hands that the rod of empire might have swayed

Or wake to ecstasy

The living liar

The knowledge to their eyes

Her ample page

Rich with the spoils of time

Did n’er unroll

'Til penury repressed their noble rage

And froze the genial current of the soul

For many a gem of purest ray serene

The dark unfathomed caves of ocean bear

For many a flower is born to blush unseen

And wasted sweetness on the desert air

Some village hamlet

But with dauntless breast the little tyrant of his fields

Withstood some mute and glorious pilgrim

Here may rest

Some Cromwell guiltless of his country’s blood

The applause of listening senates to command

The threats of pain and ruin to despise

To scatter plenty o’er a smiling land

And weave their history in a nation’s eyes

Their lot forbade

Nor circumscribed alone their growing virtues

But their crimes confide

The mad to wade through slaughter to a throne

And shut the gates of mercy on mankind

The struggling pangs of concious truth to hide

To quench the blushes of ingenious shame

Or heat the shrine of luxury and pride

With incense kindled at the muses' flame

Far from the madding crowds

Ingnoble strife

Their sober wishes never learned to stray

Along the cool sequestered vale of life

They kept the noiseless tenor of their way

Yet in these bones, from insult

To protect some frail memorial

Still erected nigh

With uncouth rhymes

And shapeless sculptured debt

Implores the passing tribute of a sigh

Their name

Their years

Spelt by the unlettered muse

The place of fame and elegy supply

And many a holy text around she strews

That teach the rustic moralist to die

For who, to dumb forgetfulness at pray

This pleasing anxious being 'er resigned

Left the warm precints of the cheerful day

Or cast one longing, lingering look behind

On some fond breast the parting soul relies

Some pious drops the closing eye requires

E’en from the tomb

The voice of nature cries

E’en in our ashes live their wonted fires

To thee, who mindful of the un-honoured dead

Doest in these lines their artless tale relate

If chance, by lonely contemplation led

To some kindred spirit, should enquire thy fate

Happily some hoary headed swain may say

Oft' we’ve seen him at the peep of dawn

Brushing with hasty steps the dews away

To meet the sun upon the aplen lawn

There at the foot of yonder nodding beach

That weaves its old fantastic route so high

Its listless length at moontide

Would he stretch

And pour upon the brook that babbles by

Hard by yon wood

Now smiling at him scorn

Muttering his wayward fancys he would roam

Now drooping

Would for one

Like one forlorn

Or crazed with care

Or crossed in hopeless love

One morn' I missed him on the 'customed hill

Along the heath

And near his favourite tree

Another came

Nor yet beside the rill

Nor up the lawn

Nor at the wood was he

The next

Its dirges due in sad array

Slow through the churchway path

We saw him borne

Approach and read

For thou canst read

The ley graved on the stone

Beneath yon aged thorn

Here rests his head

Upon the lap of earth

The youth to fortune and to fame unknown

Fair science frowned not on his humble birth

And melancholy marked him for her own

Large was his bounty

And his soul sincere

Heaven did a recompense as largely send

He gave to misery all he had

A tear, he gained from heaven

T’was all he wished

A friend

No father seek his merits to disclose

Or draw his frailties from their dread abode

There they alike in trembling hope repose

The bosom of his father and his god

Комендантська година лунає прощальний день

Ниючий табун повільно в'ється з підвітряного боку

Орач додому бореться стомленою дорогою

І залишає світ темряві

І мені

Тепер тьмяніє мерехтливий пейзаж на сайті

І все повітря панує урочиста тиша

Збережіть місце, де жук веде свій мальований політ

І сонний дзвін заколисує далекі складки

Збережіть це з вежі мантії

Сова на Місяць скаржиться

Наприклад, дивуватися біля її таємної альтанки

Докучає її давнє самотнє правління

Під тими грубими в’язами, що тінять тисове дерево

Де піднімає торф у багатьох тліючих купах

Кожен у своїй тісній камері назавжди покладений

Грубі прабатьки хуторів

Вітряний поклик ладанного ранку

Ластівка щебетає з солом'яної церкви

Пронизливий крик півня відлуння скарбниці

Більше не потрібно будити їх від їхньої благородної смерті

Для них більше не горітимуть палаючі вогнища

Або зайняті домогосподарки займаються вечірньою турботою

Жодна дитина не біжить, щоб перерахувати повернення батьків

Або піднятися на коліна, щоб поділитися заздрим поцілунком

Часто збирали врожай для свого хворого плеча

Їхня борозна часто була зламана впертим глином

Як жахливо вони гнали свою команду

Як схилилися ліси під їхнім міцним ударом

Нехай амбіції не похитують їхньої корисної праці

Їх домашні радощі і доля темні

Ні величі тут із зневажливою посмішкою

Короткий і простий літопис бідних

Вихвалення геральдикою

Помпезність влади

І вся ця краса

Усе це багатство ер-дав

Будить, як неминуча година

Шляхи слави ведуть тільки до могили

Ні ти нос

Приписуйте їм помилку пам’яті

Або їхній інструмент не піднімає трофеї

Куди через довгий прохід

Різьбового сховища

У гімні, що лущиться, лунає нота похвали

Збережена урна або анімований бюст

Назад до свого особняка кличе швидкоплинний подих

Чи може голос честі провокувати мовчазний пил

Або лестощі заспокоюють глухе холодне вухо смерті

Можливо, у цьому занедбаному місці закладено серце

Колись вагітна вогнем небесним

Руки, якими міг колихнутися жезл імперії

Або прокинутися від екстазу

Живий брехун

Знання в їхніх очах

Її велика сторінка

Багатий здобиччю часу

Не розгортав

«Поки безгрошів'я не придушило їх благородний гнів

І заморозив геніальний струм душі

Для багатьох дорогоцінний камінь найчистішого безтурботного променя

Темні незбагненні печери океанського ведмедя

Для багатьох квітка народжується, щоб червоніти непомітно

І втрачена солодкість на повітря пустелі

Якийсь сільський хутір

Але з безстрашними грудьми маленький тиран своїх полів

Витримав якийсь німий і славний паломник

Тут можна відпочити

Якийсь Кромвель невинний у крові своєї країни

Оплески, які слухають накази сенату

Загрози болю та руйнування, щоб зневажати

Щоб розсіяти багато по усміхненій землі

І переплести свою історію в очах нації

Їх доля заборонила

І не обмежував лише їхні зростаючі чесноти

Але свої злочини довіряють

Божевільний, щоб пройти через бійню до трону

І зачиніть ворота милосердя для людства

Муки усвідомленої правди, яку потрібно приховати

Щоб погасити рум’янець геніального сорому

Або обігрійте храм розкоші та гордості

Пахощами, запаленими на вогні муз

Далеко від шалених натовпів

Неблагородна боротьба

Їхні тверезі бажання ніколи не збивалися

Уздовж прохолодної замкнутої долини життя

Вони зберегли безшумний тон свого шляху

Та в ціх кістках від образи

Щоб захистити якийсь слабкий меморіал

Все ще зведено близько

З неотесаними римами

І безформний скульптурний борг

Просить мимохідь данину зітхання

Їхнє ім'я

Їхні роки

Заклинання неосвіченої музи

Місце слави та елегії

І багато святого тексту навколо вона розсипає

Це вчить сільського мораліста помирати

За кого, до німого забуття на молитися

Ця приємна тривожна істота змирилася

Покинули теплі краї веселого дня

Або кинути тугу, довгий погляд позаду

На любі груди покладається душа розлуки

Кілька благочестивих крапель, які закриває око

Ен з могили

Голос природи плаче

У нашому попелі живуть свої звичайні вогні

Тобі, хто пам’ятає про нешанованих мертвих

Хіба в цих рядках не йдеться про їхню нехитру історію

Якщо випадок, самотнє споглядання

Для якоїсь спорідненої душі варто запитати про твою долю

На щастя, може сказати якийсь сивий лебедь

Часто ми бачили його на світанку

Поспішними кроками змахує роси

Щоб зустрічати сонце на галявині

Там, біля підніжжя ондерського пляжу

Це так високо плете свій старий фантастичний маршрут

Його млява довжина під час місячного припливу

Він би потягнувся

І вилитися в струмок, що дзюрчить

Важко за он Вуд

Тепер посміхаючись йому презирливо

Бурмочучи свої норовливі фантазії, він блукав

Тепер обвисла

Був би для одного

Як один занедбаний

Або збожеволіли від турботи

Або розбитий у безнадійному коханні

Одного ранку я пропустив його на «звичайному пагорбі».

Вздовж вересу

А біля свого улюбленого дерева

Прийшов інший

І ще не біля гори

Ані на газон

Він також не був у лісі

Наступний

Його панахиди мають бути сумними

Повільно йдіть церковною дорогою

Ми бачили, як його несуть

Підійдіть і прочитайте

Бо ти вмієш читати

Лей, висічений на камені

Під старим терном

Тут лежить його голова

На лоні землі

Молодість до долі та до невідомої слави

Справедлива наука не дивувалася на його скромне походження

І меланхолія позначила його за себе

Велика була його винагорода

І душа його щира

Небеса відплатили, як багато в чому послали

Він віддав нещастям усе, що мав

Сльозу він зібрав з неба

Це все, чого він бажав

Друг

Жоден батько не прагне розкрити свої заслуги

Або витягнути його слабкості з їхнього жахливого місця проживання

Там вони однаково спочивають у трепетній надії

Лоно його батька і свого бога