Appelle quand tu te reveilles - Renan Luce

Appelle-moi quand tu te réveilles, je suis déjà dehors.

J’ai bien suivi ton conseil, me suis levé à l’aurore

Et c’est vrai que ça a du charme, la ville au p’tit matin.

L’air est frais, ça donne des larmes qui sont pas du chagrin.

Je garde les mains dans les poches, comme la nuit décline.

J’ai cet air dans la caboche, dauphin de la place Dauphine

Mais tu sais, c’est pas pour rien si j'écourte mon sommeil.

Je te dirais, si t’y tiens, appelle quand tu te réveilles.

Appelle quand tu te réveilles, moi, ce que j’ai sur le cœur

C’est pas le genre qu’on bégaye sur un répondeur.

Appelle quand tu te réveilles, j’pourrai plus me débiner

Quand y’aura ton oreille sur le combiné.

Appelle-moi quand tu te réveilles, maintenant à l’horizon.

Y’a une jolie flaque vermeille au-dessus des maisons.

Les quartiers que je franchis ont tous leur anecdote

Un manteau de nostalgie que le temps détricote.

Je sors les mains de mes poches pour attraper au vol

Les souvenirs qui ricochent du temps d’nos amours folles.

Mais tu sais que, même froissé au fond d’une corbeille

Je déplierai le passé, appelle quand tu te réveilles.

Appelle quand tu te réveilles, moi, ce que j’ai sur le cœur

C’est pas le genre qu’on bégaye sur un répondeur.

Appelle quand tu te réveilles, j’pourrai plus me débiner

Quand y’aura ton oreille sur le combiné.

Appelle-moi quand tu te réveilles, j’arrive chez ta maman.

J’la connais, j’me déconseille de sonner pour l’moment.

C’est là que tu te réfugies et ta mère qu’est une lionne

M’accueillerait à coup de fusil, si elle voit que j’espionne.

Du coup, j’me sens un peu con, Roméo de pacotille.

Quand je vois, à ton balcon, une lumière qui scintille

J’t’imagine, t'écoutes sûrement ma voix au téléphone

Te dire que j’m’en veux tellement, appelle quand tu me pardonnes.

Appelle quand tu me pardonnes, moi, ce que j’ai sur le cœur

C’est pas le genre qu’on marmonne sur un répondeur.

Appelle quand tu me pardonnes, j’pourrai plus me débiner

Quand j’saurai que tu te cramponnes sur le combiné.

Подзвони мені, коли прокинешся, я вже надворі.

Я скористався твоєю порадою, встав на світанку

І це правда, що в ньому є чарівність, місто рано вранці.

Повітря прохолодне, воно викликає сльози, які не печалі.

Я тримаю руки в кишенях, коли ніч минає.

У мене це повітря в гніздах, дофін місця Дофін

Але знаєте, я не дарма обірвав сон.

Я б сказав тобі, якщо тобі байдуже, дзвони, коли прокинешся.

Подзвони, коли прокинешся, я, що в мене на думці

Це не те, що ви заїкаєтеся на автовідповідачі.

Зателефонуй, коли прокинешся, я не зможу піти з дороги

Коли ваше вухо буде на слухавці.

Подзвони мені, коли прокинешся, тепер на горизонті.

Над будинками є гарна червона калюжа.

Усі райони, які я перетинаю, мають свій анекдот

Плащ ностальгії той час розплутується.

Виймаю руки з кишень, щоб ловити на льоту

Спогади, що рикошетують з часів наших божевільних кохань.

Але ви знаєте, що навіть зім'ятий на дні кошика

Я розгорну минуле, подзвоню, коли ти прокинешся.

Подзвони, коли прокинешся, я, що в мене на думці

Це не те, що ви заїкаєтеся на автовідповідачі.

Зателефонуй, коли прокинешся, я не зможу піти з дороги

Коли ваше вухо буде на слухавці.

Подзвони мені, коли прокинешся, я прийду до твоєї мами.

Я її знаю, наразі не раджу дзвонити.

Тут шукаєш притулок і твоя мати, яка є левицею

Привітала б мене з пістолетом, якщо побачить, що я шпигую.

Раптом я відчуваю себе трохи придурком, мотлохом Ромео.

Коли я бачу на твоєму балконі світло, яке мерехтить

Уявляю, ти, напевно, слухаєш мій голос по телефону

Скажу, що мені так шкода, подзвони, коли пробачиш.

Подзвони, коли пробачиш, що на серці

Це не те, що ви бурмочете над автовідповідачем.

Подзвони, коли пробачиш, я більше не зможу впоратися

Коли я дізнаюся, що ти чіпляєшся за слухавку.