Tongue-splitter - Protest The Hero

Psychotherapist once claimed I had acute neurosis

Well, I only said a couple words and he made his diagnosis

He said I could say whatever I want because I never chose this

So I spat, grinned and I looked at him and blew him a Glasgow kiss, look out now

I close just one eye, and let a part of me die

Never too sure if it’s the truth or a lie

I’m not asking for your pity «Oh woe is me» sarcastically

I’m not losing sleep pathetically while waxing so poetically

But I’m waning, waning alphabetically

As I keep dropping bombs

Dropping bombs

Dropping bombs apologetically

It was a wicked whimpering Winnipeg night

When my tongue grew wings and took to flight

The thought had never crossed my mind before that moment

Is the truth so bent it can’t be broken?

My jealousy got the best of me

And had a conference with the rest of me

It said, «If this is all that’s left for me

Then there’s a little room for regret.»

Little voice

Little voice

Little voice inside my head said

«If you don’t regret nothing then you might as well be dead, might as well be

dead.»

So I apologize

Mostly to the four or five guys

Who stand behind me on the stage every night

As the mic starts to whisper

And the words start to blister

In my mouth that I know aren’t right

I gotta get back to who I was before my last ten years on autopilot

It’s the mask that quite often starts to eat into your face

So wear it lightly like a cap that can quickly be replaced

I gotta get back to who I was before my last ten years on autopilot

So tell me again how my life should have been before I was spineless

Before I gave in

Because everybody thinks it’s timeless… Well time’s running out

One thing I’ll never regret is I never shed my face

Психотерапевт якось сказав, що у мене гострий невроз

Ну, я сказав лише пару слів, і він поставив діагноз

Він сказав, що я можу говорити все, що забажаю, тому що я ніколи не вибирав цього

Тож я плюнув, посміхнувся, подивився на його й поцілував Глазго, дивіться зараз

Я заплющу лише одне око, і дозволю частині померти

Ніколи не впевнений, правда це чи брехня

Я не прошу твого жалю «Ой горе мені» саркастично

Я не втрачаю спати пафосно, коли так поетично роблю депіляцію

Але я слабшаю, слабшаю за алфавітом

Оскільки я продовжую скидати бомби

Скидання бомб

Вибачливо кидати бомби

Це була нечесна скиглива Вінніпезька ніч

Коли мій язик виріс крила й полетів

Ця думка ніколи не приходила мені в голову до цього моменту

Правда настільки зігнута, що її неможливо зламати?

Моя ревнощі взяла верх

І провів конференцію зі мною

Там сказано: «Якщо це все, що мені залишилося

Тоді є трохи місця для жалю».

Маленький голос

Маленький голос

— сказав маленький голос у моїй голові

«Якщо ти ні про що не шкодуєш, то можеш бути мертвим,

мертвий.»

Тож я прошу вибачення

Здебільшого до чотирьох чи п’яти хлопців

які щовечора стоять за мною на сцені

Коли мікрофон починає шепіти

І слова починають лущитися

У моїх устах, я знаю, що це не так

Мені потрібно повернутися до того, ким я був до останніх десяти років роботи на автопілоті

Це маска, яка часто починає в’їдати ваше обличчя

Тож носіть його легко, як кепку, яку можна швидко замінити

Мені потрібно повернутися до того, ким я був до останніх десяти років роботи на автопілоті

Тож скажіть мені ще раз, яким мало б бути моє життя, перш ніж я був безхребетним

Перш ніж я здався

Тому що всі думають, що це поза часом... Ну, час спливає

Про одне, про що я ніколи не пошкодую, це я ніколи не скидав обличчя