The Valley of Unrest - PROJECT LA

The Valley of Unrest

BY EDGAR ALLAN POE

Once it smiled a silent dell

Where the people did not dwell;

They had gone unto the wars,

Trusting to the mild-eyed stars,

Nightly, from their azure towers,

To keep watch above the flowers,

In the midst of which all day

The red sun-light lazily lay.

Now each visitor shall confess

The sad valley’s restlessness.

Nothing there is motionless—

Nothing save the airs that brood

Over the magic solitude.

Ah, by no wind are stirred those trees

That palpitate like the chill seas

Around the misty Hebrides!

Ah, by no wind those clouds are driven

That rustle through the unquiet Heaven

Uneasily, from morn till even,

Over the violets there that lie

In myriad types of the human eye—

Over the lilies there that wave

And weep above a nameless grave!

They wave:—from out their fragrant tops

External dews come down in drops.

They weep:—from off their delicate stems

Perennial tears descend in gems.

Долина неспокій

ЕДГАРА АЛЛАНА ПО

Одного разу це усміхнувся тихий Dell

Де люди не жили;

Вони пішли на війни,

Довіряючи лагідним зіркам,

Щоночі, зі своїх блакитних веж,

Щоб пильнувати над квітами,

Серед чого цілий день

Червоне сонячне світло ліниво лежало.

Тепер кожен відвідувач зізнається

Неспокій сумної долини.

Там немає нічого нерухомого —

Нічого, окрім тих повітря, що роздумує

Над чарівною самотністю.

Ах, вітер не ворушить ці дерева

Це тремтить, як холодне море

Навколо туманних Гебридів!

Ах, вітер не гонить ці хмари

Що шелестить крізь неспокійне небо

Неспокійно, з ранку до вечора,

Над фіалками там що лежать

У безліч типів людського ока—

Над лілеями там та хвиля

І плач над безіменною могилою!

Махають:—з пахучих верхівок

Зовнішня роса падає краплями.

Вони плачуть:— зі своїх ніжних стебел

Багаторічні сльози сходять у дорогоцінних каменях.