Не успел - Poligon

Миг за мигом догорают дни,

Эти пыльные стены — мы всегда в них одни…

В душных квартирах, словно в грязной тюрьме,

Мы даём мечтам умереть в себе!

Но наступает время, пробивают часы,

Приходят мысли о том, чего не сделал ты,

О том, что столько хотелось успеть,

Но где тот ластик, что даст

Все ошибки стереть?

Знаешь и не знаешь, находишь и теряешь,

А свет в конце тоннеля — это поезд на путях!

День за днём проходит и жизнь к концу подходит,

А всё что так хотел ты… не успел!

II.

Жизнь, как река: нас уносит волнами

И холодный поток оставляет без сил.

Разрывая на части, погружая в глубины,

Она в пыль растирает всё, что ты так любил!

Хороводы теней… Незнакомые лица…

В них теряя друзей, мы находим врагов.

И, потратив всю жизнь на пустые стремления,

Мы погрязнем в трясине несбывшихся снов.

III.

Словно стрелки часов, ты бежишь круг за кругом,

Испугавшись успеть, так спешишь опоздать.

Не хочешь смириться и себе признаться,

Что теперь слишком поздно хоть что-то менять!

Размытый силуэт, ты — тень среди людей,

Жизнь превратил в могилу и схоронился в ней.

И разум костенеет, и страх грызёт тебя:

Ты хочешь, но не можешь вырваться со дна…

Миттю за миттю догоряють дні,

Ці пильні стіни—ми завжди в них одні…

У душних квартирах, немов у брудній в'язниці,

Ми даємо мріям померти в собі!

Але настає час, пробиває годинник,

Приходять думки про те, чого не зробив ти,

Про те, що стільки хотілося встигнути,

Але де ту гумку, що дасть

Усі помилки стерти?

Знаєш і не знаєш, знаходиш і втрачаєш,

А світло в кінці тунелю — це поїзд на шляхах!

День за днем минає і життя до кінця підходить,

А все що так хотів ти... не встиг!

ІІ.

Життя, як річка: нас забирає хвилями

І холодний потік залишає без сил.

Розриваючи на частини, занурюючи в глибини,

Вона в пил розтирає все, що ти так любив!

Хороводи тіней… Незнайомі особи…

В них втрачаючи друзів, ми знаходимо ворогів.

І, витративши все життя на порожні прагнення,

Ми зануримося в трясовині нездійснених снів.

ІІІ.

Немов стрілки годинника, ти біжиш коло за кругом,

Злякавшись встигнути, то поспішаєш запізнитися.

Не хочеш змиритися і собі зізнатися,

Що тепер надто пізно хоч щось міняти!

Розмитий силует, ти — тінь серед людей,

Життя перетворив на могилу і поховався в ній.

І розум кістіє, і страх гризе тебе:

Ти хочеш, але не можеш вирватися з дна ...