Ледники - Plastika

Над тобою

тонны льда стирают память птичьих стай,

скрип бетонных свай.

Сколько стоят

злые войны?

Жгучий порох по карманам

не рассыпан,

вырастает

белый пояс.

Скорый поезд сквозь тоннель мечту несет,

Кто меня спасет?

Дверь откроешь,

Страх свой вспомнишь

на запястье,

он простит ненастье,

Счасте мне не мстит!

Быть изгоем

Легче, чем плечами свой ледник держать,

иль тушить пожар.

В горы с боем.

Прыгай, с богом,

не смотри наверх, повержен нерв

созвездий.

Почки верб

распускались.

Тенью крался

льда последний поцелуй,

не найдя иную.

Негодуя,

льдом из пули,

не проснулись,

не скули, щенок,

сейчас мы — лед Земли!

И в последний миг

Он, как птица взмыл,

Небом насладиться

полным вздохом не смел.

И как солнца блик

дождь дыханьем смыл.

Небу поклониться

Чтоб проститься успел.

И не растают ледники,

Любовь и ненависть срастались.

А я листаю дневники —

-кривые строчки в них остались.

Над тобою

тонни льоду стирають пам'ять пташиних зграй,

скрип бетонних паль.

Скільки коштують

злі війни?

Пекучий порох по кишенях

не розсипаний,

зростає

білий пояс.

Швидкий поїзд крізь тунель мрію несе,

Хто мене врятує?

Двері відчиниш,

Страх свій згадаєш

на зап'ясті,

він простить негоду,

Щастя мені не мститься!

Бути ізгоєм

Легше, ніж плечима свій льодовик тримати,

або гасити пожежу.

У гори з боєм.

Стригай, з богом,

не дивися нагору, повалений нерв

сузір'їв.

Нирки верб

розпускалися.

Тінню крався

льоду останній поцілунок,

не знайшовши іншу.

Обурений,

льодом з кулі,

не прокинулися,

не вилиці, щеня,

зараз ми — лід Землі!

І в остання мить

Він, як птах злетів,

Небом насолодитися

повним зітханням не смілив.

І як сонця відблиск

дощ подихом змив.

Небу вклонитися

Щоб попрощатися встиг.

І не розтануть льодовики,

Любов і ненависть зросталися.

А я гортаю щоденники —

-криві рядки в них залишилися.