Дельфины - Plastika

Мех созвездий тянет нить.

Ты не смог меня закрыть.

Как ты дал себя забыть,

Столько золота добыть?

Дверь открыта, путь далек,

В сердце тлеет уголек.

Мушка, ствол, затвор, курок —

Все приготовлено, надо плыть!

И никогда не сможет солнце так же ярко жечь,

И мне дельфины подставляют спину,

И если не пойму дельфина речь,

То утону и сразу же остыну как сталь.

Крики чаек будут будут ждать

Как в куски меня порвать.

Как не смог себя продать.

За мной шум ветра, шелест волн.

И в зубах акулий ствол,

Но в обойме мой патрон.

Не один, со мной друзья —

Вот дельфины, с ними я!

И никогда не сможет солнце так же ярко жечь,

И мне дельфины подставляют спину,

И если не пойму дельфина речь,

То утону и сразу же остыну как сталь.

И дельфины будут ждать,

Чтоб с собой тебя забрать,

И своей улыбкой силу в сердце льют.

Их прозрачный яркий взглд

Светел, чист, горяч и свят.

Я держусь, плыву и взгляд дельфинов пью.

Дно глубоко, далеко до берегов,

Дым пороха в россыпях.

Спина дельфина вдруг остынет.

Только тут цепь и кнут.

Нас не будут ждать.

Буду плыть.

Утонуть.

Я успею, бл*дь.

Только сталь не острей,

Тяжелей воды.

Как не жаль

Бей больней,

Ведь вода не дым!

Поле мин, блески спин, волны, якоря.

Клином клин, я простил горы и моря.

Жил и гнил, плыл и выл, крался на луну,

Знал что спал, что сказал, что «Не утону!».

И никогда не сможет солнце так же ярко жечь,

И лишь дельфины подставляют спину,

И каждый хочет здесь пролить всю желчь,

И лишь дельфины не стреляют в спину!

Хутро сузір'їв тягне нитку.

Ти не зміг мене закрити.

Як ти дав себе забути,

Стільки золота здобути?

Двері відчинені, шлях далекий,

Серце тліє куточок.

Мушка, стовбур, затвор, курок —

Все підготовлено, треба плисти!

І ніколи не може сонце так як яскраво палити,

І мені дельфіни підставляють спину,

І якщо не розумію дельфіна мова,

То утону і відразу ж охолоне як сталь.

Крики чайок чекатимуть

Як шматки мене порвати.

Як не зміг себе продати.

За мною шум вітру, шелест хвиль.

І в зубах акул ствол,

Але в обоймі мій патрон.

Не один, зі мною друзі

Ось дельфіни, з ними я!

І ніколи не може сонце так як яскраво палити,

І мені дельфіни підставляють спину,

І якщо не розумію дельфіна мова,

То утону і відразу ж охолоне як сталь.

І дельфіни чекатимуть,

Щоб із собою тебе забрати,

І своєю усмішкою силу в серце ллють.

Їхній прозорий яскравий погляд

Світів, чистий, гарячий і святий.

Я тримаюсь, пливу і погляд дельфінів п'ю.

Дно глибоко, далеко до берегів,

Дим пороху в розсипах.

Спина дельфіна раптом охолоне.

Тільки тут ланцюг і батіг.

Нас не чекатимуть.

Плитиму.

Потонути.

Я встигну, блід.

Тільки сталь не гострий,

Тяжкий води.

Як не жаль

Бий хворіший,

Адже вода не дим!

Поле мін, блиски спин, хвилі, якорі.

Клином клин, я пробачив гори і моря.

Жив і гнив, плив і вив, крався на місяць,

Знав що спав, що сказав, що «Не утону!».

І ніколи не може сонце так як яскраво палити,

І лише дельфіни підставлять спину,

І кожен хоче тут пролити всю жовч,

І лише дельфіни не стріляють у спину!