La Montaña - Pity Alvarez, Los Caligaris

Hoy no voy a cantarle al sol, ni al mar

Ni a las estrellas, ni a casitas de muñecas

Hoy sólo quiero contar cómo me siento

Estoy viviendo un dia en blanco y negro

Asi, que no me vengan a hablar de amor

Porque yo soy un monumento al malhumor

Y mi sonrisa siempre fue una mala actriz

¿Cómo puede una ciudad estar tan gris?

No hay luz en casa pero con la vela alcanza

Para alumbrarme la amargura, dos o tres puntos de sutura

No hay luz en casa pero con la vela alcanza

Y en un reves a mi destino, un dia de estos yo me animo

Hoy no hay metáforas, voy a ser sincero

Las cosas no me están saliendo como quiero

Es una tarde en la que siento que una fiesta

Seria dormir treinta y cinco años la siesta

De vez en cuando caigo en estos agujeros

Pido licencia el humor que siempre tengo

Soy mil de azucar para una sola de sal

Tengo derecho yo a sentirme un dia mal

No hay luz en casa pero con la vela alcanza

Para alumbrarme la amargura, dos o tres puntos de sutura

Y en un reves a mi destino, un dia de estos yo me animo

Me voy a ir a vivir a la montaña

Donde todo es poco, pero igual alcanza

Me voy a ir a vivir a la montaña

Y que me despierte el sol a la mañana

Me voy a ir a vivir a la montaña

Donde todo es poco, pero igual alcanza

Me voy a ir a vivir a la montaña

Y que me despierte el sol en la mañana

Me voy a ir a vivir a la montaña

Y que me despierte el sol a la mañana

(No como en la ciudad que el sol te dice:

Andate a dormir…)

Сьогодні я не буду співати ні сонцю, ні морю

Не до зірок, не до лялькових будиночків

Сьогодні я просто хочу розповісти, що я відчуваю

Я живу день у чорному та білому

Тож не приходь до мене говорити про кохання

Бо я пам’ятник примхливості

І моя посмішка завжди була поганою актрисою

Як місто може бути таким сірим?

Вдома немає світла, але зі свічкою цілком достатньо

Щоб полегшити мою гіркоту, два-три шви

Вдома немає світла, але зі свічкою цілком достатньо

І в невдачі долі, на днях я підніму настрій

Сьогодні немає ніяких метафор, чесно кажучи

Справи йдуть не по-моєму

Це день, коли я відчуваю себе вечіркою

Це було б спати тридцять п’ять років дрімоти

Час від часу я потрапляю в ці ями

Я прошу дозволу гумору, який у мене завжди є

Я тисяча цукру за одну сіль

Я маю право одного дня почуватися погано

Вдома немає світла, але зі свічкою цілком достатньо

Щоб полегшити мою гіркоту, два-три шви

І в невдачі долі, на днях я підніму настрій

Я збираюся жити в горах

Де всього мало, але все ж достатньо

Я збираюся жити в горах

І хай мене сонце вранці розбудить

Я збираюся жити в горах

Де всього мало, але все ж достатньо

Я збираюся жити в горах

І хай мене сонце вранці розбудить

Я збираюся жити в горах

І хай мене сонце вранці розбудить

(Не так, як у місті, де сонце каже тобі:

Йти спати…)