Tu non dici mai niente - Paola Turci

Io vedo il mondo come qualcosa d’incredibile

L’incredibile è ciò che non si può vedere

Fiori nelle matite, Debussy sulla sabbia

In una sconosciuta località di mare

Ragazze dentro il ferro, in fondo all’abitudine

Minatori che scavano nella loro apatia

Reggiseni per gatti e degli industriali

Che lavorano per gli operai della Fiat

Io vivo altrove, dentro la quarta dimensione

Dove è messa in fumetti la relatività

Vieni da me che sono la quercia ed il domani

Vieni da me, c'è un fuoco che ti riscalderà

Io volo per la pelle in cieli di miseria

Io sono un vecchio Boeing dell’anno ottantanove

Parto, il fiore tra i denti, verso l’ultima guerra

Con macchine da scrivere dalle uniformi nuove

Io vedo pianoforti su ventri di ragazze

Ed in occhi di bimba la stereofonia

Uno scimpanzé di ghiaccio che canta la mia musica

Dolcemente con me e tu non parli mai

Tu non dici mai niente, tu non dici mai niente

Qualche volta tu piangi come piangon le bestie

Che non sanno il perché e non dicono niente

Come te, l’occhio altrove nel farmi le feste

Io vedo moltitudini nel tuo ventre deserto

Io sono l’indomani, il mio domani sei tu

Io vedo denudarsi fidanzati perduti

Alla tua voce lieve, ogni notte di più

Tiepidi odori sopra marciapiedi di sogno

Nel mio letto d’asfalto dentro a questa città

Sopra di me lo scorrere di ragazze e di spugne

Che trasudano il succo di questa folle età

Io vivo altrove, dentro la dimensione X

E osservo il mondo da una feritoia

Io sono il sempre, il mai, sono la X

Della formula dell’amore e della noia

Io vedo tranvai blu su rotaie di pianto

Paraventi cinesi sotto il vento del nord

Oggetti senza oggetto e finestre d’artisti

Da cui escono il sole il genio e la morte

Aspetta, vedo ancora una stella smarrita

Che ti viene a trovare e ti parla di me

La conosco da tempo, vive alla porta accanto

Ma la sua luce è illusoria come me

E non mi dici niente, tu non dici mai niente

Ma splendi nel mio cuore come splende una stella

Coi suoi fuochi perduti in sentieri lontani

Tu non dici mai niente proprio come una stella

Я бачу світ як щось неймовірне

Неймовірне те, чого не можна побачити

Квіти олівцями, Дебюссі на піску

У невідомому місці на березі моря

Зрештою, дівчата всередині праски

Шахтарі копаються в своїй апатії

Бюстгальтери для кішок і промисловців

Хто працює на робітників Fiat

Я живу в іншому місці, в четвертому вимірі

Де відносність поміщена в коміксах

Прийди до мене, хто дуб і завтра

Іди до мене, там вогонь, який зігріє тебе

Я літаю за шкірою в небі нещастя

Я старий Боїнг вісімдесят дев’ятого року

Я йду, квітка в зубах, назустріч останню війну

З машинками в новій формі

Я бачу піаніно на животі дівчат

І стереофонія в очах дитини

Крижаний шимпанзе співає мою музику

Тихо зі мною, і ти ніколи не говориш

Ти ніколи нічого не говориш, ніколи нічого не говориш

Іноді ти плачеш, як плачуть звірі

Хто не знає чому і нічого не каже

Як і ви, око в іншому місці, кидаючи мені свята

Я бачу безліч у твоїй безлюдній утробі

Я наступний день, моє завтра - це ти

Я бачу, що втрачені хлопці роздягаються

Твоїм тихим голосом, щовечора все більше

Теплый запах на мрійливих тротуарах

На моєму асфальтовому ложі в цьому місті

Наді мною потік дівчат і губок

Від яких виділяється сік цього божевільного віку

Я живу в іншому місці, всередині виміру Х

І я спостерігаю за світом з лазівки

Я завжди, ніколи, я X

Про формулу кохання і нудьги

Я бачу сині трамваї на плакучих рейках

Китайські екрани під північним вітром

Об'єкти без об'єктів і вікна художників

З якого виходить сонце, геній і смерть

Зачекайте, я все ще бачу втрачену зірку

Хто приходить до вас у гості і розповідає про мене

Я її давно знаю, вона живе по сусідству

Але його світло таке ж примарне, як і я

А ти мені нічого не говориш, ніколи нічого не говориш

Але світи в моєму серці, як сяє зірка

З його вогнями заблукали в далеких стежках

Ти ніколи нічого не говориш просто як зірка