La francese - Ottodix

Viene sempre quaggiù, dagli Champs Elisées,

una ragazza in bicicletta

lungo la Senna.

mentre l’alito di marzo

sonnolento scalda già

la sua gonna controvento

gonfia la vela.

E sulla nostra tela disegnavamo lei,

avvolta di mistero, che portava gli alisei.

Forse la notte non è

una donna cosìfragile, forse sarà

una luna che rivela la buia metà

delle cose che ho davanti.

Forse magari sarà,

che pareva cosìstrana la semplicità

quando tutti vivevamo la nostra bohéme

in un angolo di Francia.

Ad un passo da qui, dagli Champs Elisées,

si parlava di Pablo Picasso

con fare accademico,

universitari senza orari,

sguardo da cowboys,

tra le massime pretese

qualche splendida francese

A cui spiegare il mondo, in fondo a qualche night,

parlando da filosofi dei rivoluzionari come noi.

Forse la morte non è

una cosa cosìtragica, forse non è

un capitolo che parla di noi, ma riguarda

le cose lìdavanti.

Vieni di sopra da me,

ho dei libri che ti spiegano meglio perché,

ne parliamo tra due tazze di the che vorrei

ti spogliassi qui davanti

Perchédomani non ci resti,

una catena di rimpianti.

Vieni di sopra se vuoi

ho tenuto qualche foto di ognuno di noi

quando tutti vivevamo la nostra bohème

in un angolo di Francia.

Він завжди приходить сюди, з Єлисейських полів,

дівчина на велосипеді

вздовж Сени.

поки подих березня

сонний вже гріє

її спідниця проти вітру

надуває вітрило.

І на нашому полотні ми її намалювали,

оповита таємницею, яку несли пасати.

Може, ночі нема

така тендітна жінка, може, й буде

місяць, що відкриває темну половину

речей переді мною.

Може, може так і буде,

ця простота здавалася такою дивною

коли ми всі жили своєю богемою

в куточку Франції.

За крок звідси, від Єлисейських полів,

йшлося про Пабло Пікассо

з навчальною роботою,

студенти ВНЗ без розкладів,

ковбої дивляться,

серед найвищих претензій

якісь чудові французи

Щоб пояснити світ після якоїсь ночі,

говорить від таких революційних філософів, як ми.

Можливо, смерті немає

така трагічна річ, можливо, це не так

розділ, який розповідає про нас, але хвилює

справи попереду.

Підійди до мене нагору,

У мене є книги, які краще пояснюють чому,

ми говоримо про це між двома чашками чаю, що я хотів би

ти роздягаєшся тут попереду

Чому б тобі не залишитися там завтра,

ланцюг жалю.

Підійди нагору, якщо хочеш

Я зберіг по кілька фотографій кожного з нас

коли ми всі жили своєю богемою

в куточку Франції.