L'apprendista poeta - Ornella Vanoni

Ricordo un bambino un po' malandrino

Un piccolo coso, vivace e curioso

Nove anni aveva, ma dieci diceva

Giocava a pallone da vero campione

Un’ala solista un poco egoista

E questo perché giocava per sé

I suoi occhi verdi spiavano attenti

Le dive del cine, le prime bambine

Aveva nel cuore le prime parole

Che lui non sapeva volessero dire amore

Correva sul molo per stare da solo

Voleva esplorare il fondo del mare

Cercava più in là, nell’immensità

Saltava all’oscuro il fosso ed il muro

Cadendo giù esatto al modo di un gatto

E senza saperlo amava sul serio

Amava una zia con vera pazzia

E le cuginette con le gonne strette

Amava le artiste delle cineriviste

Con santa passione amava le donne

Per questo compone la prima canzone

E quello che vuole lo mette in parole

E in ogni poesia c'è malinconia

La vita segreta, che un giorno, poeta, si ricorderà

Я пам’ятаю маленьку дитинку-ізгоя

Маленька штука, жвава й допитлива

Йому було дев’ять, але він сказав десять

Він грав у футбол, як справжній чемпіон

Трохи егоїстичне соло крило

І це тому, що він грав для себе

Його зелені очі пильно дивилися

Примадонни кіно, перші дівчата

У його серці були перші слова

Що він не знав, що вони означають любов

Він побіг на лаву підсудних, щоб побути один

Він хотів досліджувати морське дно

Він дивився далі, у неосяжність

Він у темряві перестрибнув через рів і стіну

Падіння точно на манер кішки

І сам того не знаючи, він справді любив це

Він по-справжньому любив тітку

І кузини з вузькими спідницями

Він любив художників-кинеристів

Зі святою пристрастю він любив жінок

Для цього він складає першу пісню

І те, що він хоче, він висловлює словами

І в кожному вірші є меланхолія

Таємне життя, яке колись, поет, згадає