Мустанг - Орион

В чистом поле страха ты не знал.

Ты свободен был и гордо мчал в лучах рассвета.

Об одном на свете лишь мечтал:

Стать быстрее всех, промчаться вдаль быстрее ветра!

И с восходом солнца начинал свой бег,

Мчался своей целью окрылен

По твоим пятам сжигал росу рассвет

мигом раньше сбитую тобой

Ты свободен был среди равнин,

То в аллюр срываясь, то гарцуя рысью.

Но двуногий зверь тебя пленил,

а твой вольный дух не мог смириться с этой мыслью!

Ты рванулся прочь, но просвистел аркан!

Ты от боли взвился над землей.

Но упал, а сверху падала роса,

мигом раньше сбитая тобой…

И ты стал заложником узды,

а при виде плети сердце билось от испуга,

подгоняем криками толпы

и ударом шпор, ты раз за разом мчал по кругу!

А душа рвалась к равнинам и лесам,

где никто не властен над тобой,

Где в лучах рассвета таяла роса

мигом раньше сбитая тобой…

Всадник гонит вскачь, ревет толпа…

Разорвалось сердце, словно финишная лента!

Пусть на миг и пусть с клеймом раба,

но сбылась мечта: ты мчал вперед быстрее ветра!

Но упал на землю и закрыл глаза.

Вот они — свобода и покой!

Жаль, что жизнь тебе не проскакать назад,

Чтоб проститься с солнцем и росой!

У чистому полі страху ти не знав.

Ти вільний був і гордо мчав у променях світанку.

Про одного на світі лише мріяв:

Стати найшвидше, промчати в далечінь швидше вітру!

І з сходом сонця починав свій біг,

Мчав своєю метою окрилений

По твоїх п'ятах спалював росу світанок

миттю раніше збиту тобою

Ти був вільний серед рівнин,

То в алюр зриваючись, то гардуючи риссю.

Але двоногий звір тебе полонив,

а твій вільний дух не міг змиритися з цією думкою!

Ти рвонувся геть, але просвистів аркан!

Ти від болю здійнявся над землею.

Але впав, а зверху падала роса,

миттю раніше збита тобою.

І ти став заручником вуздечки,

а побачивши батоги серце билося від переляку,

підганяємо криками натовпу

і ударом шпор, ти раз за разом мчав по¦кругу!

А душа рвалася до рівнин і лісів,

де ніхто не має над тобою,

Де в променях світанку танула роса

миттю раніше збита тобою.

Вершник жене стрибати, реве натовп.

Розірвалося серце, мов фінішна стрічка!

Нехай на миг і нехай із клеймом раба,

але здійснилася мрія: ти мчав уперед швидше за вітер!

Але впав на землю і заплющив очі.

Ось вони - свобода і спокій!

Шкода, що життя тобі не проскачати назад,

Щоб попрощатися з сонцем і росою!