War Symphony (Act III) - Odes of Ecstasy

Iron horses burn the land

Iron eagles sky attack

The dogs of war, now are loose

To devour through their pass

Rain of fire, metal storm

A roar of winds takes away our souls

Carve my stone, carve my name

To the hires of flesh

Among the thorns I lay

…and I listen the war symphony

My last ode of ecstasy

The orchestra plays dark melodies

As I fall in endless sleep

When the wicked are confunded

Doomed to flames of woe unbounded

Call me, with Thy Saints surrounded

Low I kneel, with heart submission!

See, like ashes my contrition!

Help me in my last condition!

…and I listen the war symphony

My last ode of ecstasy

The orchestra plays dark melodies

As I sink in bottomeless seas

«Confutatis maledictis

Flammis acribus addictis:

Voca me cum benedictis

Oro supplex et acclinis

Cor contritum quasi cinis:

Gere curam mei finis"

«We are like certain rickety guitars

Whenever the wind passes through, it sets

Astir our verses and their dissonant sounds

From the slack strings that dangle down

Like watch chains

We are like certain incredible antennae

That with long finger reach into the void

As on their tips the infinite resounds

But quickly they shall snap and trumble down"

(Poetry by Kostas Kariotakis)

(translation by Kimon Friar)

Залізні коні палають землю

Небесна атака залізних орлів

Собаки війни тепер на волі

Щоб пожерти їх пропуск

Вогняний дощ, металева буря

Гук вітрів забирає наші душі

Виріжте мій камінь, виріжте моє ім’я

До найми плоті

Серед тернів я лежав

…і я слухаю військову симфонію

Моя остання ода екстазу

Оркестр грає темні мелодії

Як я впадаю у нескінченний сон

Коли безбожні збентежені

Приречений на безмежне полум’я горя

Поклич мене в оточенні Твоїх Святих

Низько стаю на коліна, з покорою серця!

Дивіться, як попіл, мій розкаяння!

Допоможіть мені в мому останньому стані!

…і я слухаю військову симфонію

Моя остання ода екстазу

Оркестр грає темні мелодії

Як я тону в бездонних морях

«Confutatis maledictis

Flammis acribus addictis:

Voca me cum benedictis

Oro supplex et acclinis

Cor contritum quasi cinis:

Gere curam mei finis"

«Ми як певні хиткі гітари

Коли вітер проходить, він заходить

Розбурхають наші вірші та їх дисонансні звуки

Від провислих струн, що звисають вниз

Як ланцюжки для годинників

Ми як певні неймовірні антени

Що довгим пальцем тягнеться в порожнечу

Як на їх кінчиках лунає нескінченність

Але швидко вони зірвуться і впадуть»

(Поезія Костаса Каріотакіса)

(переклад Kimon Friar)