Les ailes de verre - Nouvelle Vague, Jeanne Cherhal

L’iris clair

Les yeux immensément ouverts

Deux papillons sous verre

Au plafond la lumière des néons vacillait

La lumière vacillait

Elle s’enfermait des siècles dans des pièces obscures

Pour s'éblouir d’un rayon de soleil le plus pur

Elle disait que les anges avaient bien trop de chance

Elle disait que les anges dérivent au gré du vent

Deux ailes de verre

Mais les ailes volontairement liées

Par la trame serrée

D’une aquarelle en demi tons pastels

Les demi teintes tièdes qui l’enrobaient

Dans la claire obscurité

Elle s’enfermait des siècles dans des pièces obscures

Pour s'éblouir d’un rayon de soleil le plus pur

Elle disait que les anges avaient bien trop de chance

Elle disait que les anges

Mais je l’aimais tellement

Mais je jure devant dieu

J’ai essayé, essayé de mon tout petit mieux

J’ai peint sa chambre en bleu

Mais trop légère dans l’entrelacs cruel

Les demi teintes tièdes qui l’enrobaient

Dans la claire obscurité

Elle s’enfermait des siècles dans des pièces obscures

Pour s'éblouir d’un rayon de soleil le plus pur

Elle disait que les anges avaient bien trop de chance

Elle disait que les anges…

Et je l’aimais tellement

Alors elle prit un morceau de ciel

Près du lit un arc-en-ciel

Pour sourire tout à fait

Pour s’ouvrir tout entièrement

M’enfoncer en elle

Et s’enfuir

A tire d’ailes

Sortir d’elle

Plus légère que l’air

Sur une terre étrangère

Et je suis resté là

Sans rien dire

Sans rien faire

Прозора райдужка

Широко розплющені очі

Два метелики під склом

На стелі мерехтіло неонове світло

Світло мерехтіло

Вона на століття замикалася в темних кімнатах

Щоб засліпитися від найчистішого сонячного проміння

Вона сказала, що ангелам надто пощастило

Вона сказала, що ангели дрейфують разом із вітром

Два скляних крила

Але крила добровільно з'єдналися

За тугим утоком

Акварель у пастельних півтонах

Теплі напівтінки, які його покривали

У ясній темряві

Вона на століття замикалася в темних кімнатах

Щоб засліпитися від найчистішого сонячного проміння

Вона сказала, що ангелам надто пощастило

Вона сказала, що ангели

Але я її так любив

Але клянусь богом

Я старався, намагався якнайкраще

Я пофарбував її кімнату в блакитний колір

Але занадто легке в жорстокому переплетенні

Теплі напівтінки, які його покривали

У ясній темряві

Вона на століття замикалася в темних кімнатах

Щоб засліпитися від найчистішого сонячного проміння

Вона сказала, що ангелам надто пощастило

Вона сказала, що ангели...

І я її так любив

Так вона взяла шматок неба

Біля ліжка веселка

Посміхатися повністю

Щоб повністю відкритися

зануритися в неї

І тікати

З крилами

вийти з неї

Легший за повітря

На чужині

І я залишився там

Нічого не кажучи

Нічого не роблячи