Schattengesang - Nenia C'Alladhan

In kalter Nacht voll Silbermond

Der Eule Schrei klang weit…

Das Mädchen fand wohl keinen Schlaf

Griff Mantel sich und Kleid

Ging fort, weit in die Dunkelheit

Der Warnung unbedacht, dass:

«…Geisterstimme heller Klang voll Unheil füllt die Nacht…»

So kam sie an des Berges Fuss

Im Feenmonden Licht

Als ferner Stimme Lied erklang

Dass klagend Herz zerbricht

Und sah durch Schatten, silberweiss

Der Sängerin Gestalt:

So zart, wie heller Morgengrau

Doch Augen, still und kalt

Fern aller Zeit, der Seele Geleit

Der Einsamkeit klang im stillen Gesang…

Das Lied verklang im Nachtwinds Flug

Die Sängerin schwieg still

Nur eine Träne, stumm geweint

Sprach, was sie singen will

Das Mädchen war so tief berührt

So sprach sie: «bleib nicht stumm

Denn Euer Lied erfüllt mein Herz

Weiss ich auch nicht warum!»

Die Sängerin trat zu ihr hin

Bang hoffend schien ihr Blick

Griff schüchtern nach des Mädchens Hand…

Nun gab es kein Zurück

Sie sang ein Lied für sie allein

Die folgte still gebannt

Der Sängerin den Berg hinauf

Zur höchsten Klippe Rand

Fern aller Zeit, der Seele Geleit

Der Einsamkeit klang im stillen Gesang…

Dort sang die Sängerin ihr Lied

Von dunkler Schicksalsnacht

Die, wohl vor mehr als hundert Jahr’n

Ihr tiefste Not gebracht:

Ein junger Mann schwor ihrem Herz

In früher Liebe Glück…

Doch ihres Vaters blinder Hass

Verwehrte dies Geschick

Er schrie: «niemals im Leben

Sollt ihr Euch ganz gehör'n»

So planten sie im frühen Tod

Die Liebe zu beschwör'n

Doch war der Fluch des Vaters arg

Erreichte sie selbst dort

Er trennte ihrer beide Seelen…

Verbannte sie an diesen Ort

Fern aller Zeit, der Seele Geleit

Der Einsamkeit Klang im stillen Gesang…

Noch immer hielt die Sängerin

Das Mädchen bei der Hand

Als tränenblind sie übertrat

Der hohen Klippe Rand

Doch hörte sie ein Lied als schon

In der Tiefe sie verschwand:

«Hab' Dank, mein Kind, denn nur Dein Tod

Zerbrach des Fluches Band!»

Fern aller Zeit, der Seele Geleit

Der Einsamkeit Klang im stillen Gesang…

У холодну ніч, повну срібного місяця

Далеко пролунав крик сови...

Дівчина не могла заснути

Зробіть собі пальто і одягніть

Пішов геть, далеко в темряву

Ігноруючи попередження про те, що:

«...Голос примари яскравий звук, повний пустощів, наповнює ніч...»

Так вона прийшла до підніжжя гори

У казковому місячному світлі

Коли далеким голосом лунала пісня

Розривається серце, що плаче

І бачив крізь тіні, сріблясто-білі

Форма співачки:

Ніжна, як світанок

Але очі, нерухомі й холодні

Далеко від усіх часів, супутник душі

Самотність звучала в тихій пісні...

Пісня згасла в нічному польоті вітру

Співачка мовчала

Лише сльоза, тихо заплакала

Скажи, що вона хоче співати

Дівчина була так глибоко зворушена

Тому вона сказала: «Не мовчи

Бо твоя пісня наповнює моє серце

Я теж не знаю чому!"

Співак підійшов до неї

Її очі, здавалося, жахалися надії

Вона сором’язливо схопила дівчину за руку...

Тепер дороги назад не було

Вона заспівала пісню для неї наодинці

Вона йшла слідом мовчки, зачарована

Співак на гору

До найвищого краю скелі

Далеко від усіх часів, супутник душі

Самотність звучала в тихій пісні...

Там співачка заспівала свою пісню

Темної фатальної ночі

Ймовірно, більше ста років тому

її найглибша потреба:

Молодий чоловік присягнув її серцю

У ранньому коханні щастя…

Але сліпа ненависть її батька

Відмовився від цієї майстерності

Він кричав: «Ніколи в житті

Чи варто чути себе повністю?

Так вони планували ранню смерть

Щоб викликати любов

Але прокляття батька було тяжким

Там сама потягнулася до неї

Він розлучив їхні душі обох...

Вигнав їх у це місце

Далеко від усіх часів, супутник душі

Самотність звучала в тихій пісні...

Співачка все-таки трималася

Дівчина за руку

Осліплена сльозами, вона переступила

Високий край скелі

Але вона почула пісню, як уже

У глибині вона зникла:

«Дякую тобі, дитино моя, лише за твою смерть

Розірвав зв’язок прокляття!»

Далеко від усіх часів, супутник душі

Самотність звучала в тихій пісні...