La Vida Manca - Nacho Vegas

Amanecí con la única certeza

De que hoy iba a morir

Tres noches de insomnio

Sabía que esto iba a ocurrir

Y salgo a la calle

Y siento unas ganas

Horribles de destrozar

Algo que no sea frágil

Que me pueda manca

Vi una pared fui a por ella

Y al tercer cabezazo ya sentí

Brotar la sangre de mi nariz

Chillé, mirando hacia las nubes

No creeréis lo que vi

Una valla enorme y en ella

La cara sonriente del desagracia’o

Que permitió que echaran de su casa

A Conchita y a Ladislao

Y a otros 50 vecinos

Y así me puse a trepar

Logré llegar hasta él

Y le arranqué de cuajo la nariz

Volví a mirar el cartel

Vi que rezaba «ilusión»

Pero allí lo ilusionante

Fue que no tenía bastante

Y le arranque aquella sonrisa también

Dije: «¿inspira esto ilusión?

Porque a mí me inspira muerte»

Y en dos minutos, y a la vez, llegaron

Policía y Guardia Civil

Se enzarzaron entre ellos

Yo aproveché para huir

Y mis ropas hechas jirones

Apestaban a muerte y destrucción

Pensé tendría que hacer algo

Para apartar de mi este olor

Fui hasta la vida alegre

Llegué y me dijo Isa que la vida allí

No tiene prisa por terminar

Y cantó por Lucha Villa

Que pa’que nos vamos a lamentar

Si total lo que no saben ellos

Es que está de nuestra parte la mar

Y aunque allí también huela algo a muerte

Podríamos llegar a expropiar

Un día el Club de Regatas

Y en un impulso vital

Sentí la necesidad

De ir a bañarme a la Cantábrica

Llamar a Luco y a Juan

Y hacer lo que nos divierte

Después cruzar las 7 esquinas

Y llegar a Zarracina

Y tal vez coger cuarto y mitad

Porque si me pongo bien

No me acuerdo de la muerte

Y solo un rato después

Logré volver a dormir

Soñé que el mundo era otro lugar

Yo entraba en un chalet

Y percibía el hedor y vi

Un cuerpo hinchado y flotando

Boca abajo en la piscina

Creo que era Miguel Bosé

Y unos metros más allá

Víctor y Ana mirando

Y empapado en sudor

Desperté de aquel horror

Y sin embargo creía sentir

Que algo cambio por aquí

Tal vez sería nuestra suerte y volví

A cruzar las 7 esquinas

Y llegúe hasta Zarracina

Cogeremos otro cuarto más

¿no ves que me pongo bien?

Y me olvido de la muerte

Ahora no se si esto lo soñé

O fue del todo real

Hay quién me llama tímido

Hay quién me dice imbécil social

Da igual lo que tengo claro

Es que este viaje esta tocando a su fin

Y así me fui vagabundeando

Igual que si fuera un perrín

Abandonado en la calle

Subí al cerro y miré

Que aquello empezaba a arder

Y me sentí algo así como feliz

Ya puedo echar a rodar

Es hora de marcharse

Me despeñé en tres piruetas

Por el cerro hacia mi meta

Que no era otra cosa que la mar

¿sabéis como es el final?

Es como un desparramarse

Я прокинувся з єдиною впевненістю

Що сьогодні я збирався померти

три безсонні ночі

Я знав, що це станеться

І я виходжу на вулицю

І я відчуваю, як

жахливо знищити

Щось не крихке

що я можу манка

Я побачив стіну і пішов до неї

А при третьому ударі головою я вже відчув

тече кров з носа

Я пискнув, дивлячись на хмари.

Ви не повірите, що я побачив

Величезний паркан і на ньому

Усміхнене обличчя ганебного

Що він дозволив їм викинути його з дому

До Кончіти та Ладіслао

І ще до 50 сусідів

І ось я почав підніматися

Мені вдалося до нього достукатися

І я відірвав йому ніс

Я знову подивився на табличку

Я бачив, що там написано "ілюзія"

Але там захоплююче

Було таке, що мені не вистачало

І я теж зірвав цю посмішку

Я сказав: «Це захоплююче?

Бо смерть надихає мене"

І за дві хвилини, і одночасно, вони приїхали

Поліція та цивільна гвардія

Вони влізли один в одного

Я скористався можливістю втекти

І мій пошарпаний одяг

Від них тхнуло смертю і розрухою

Я думав, що доведеться щось робити

Щоб відвести від мене цей запах

Я пішов до щасливого життя

Я приїхав, і Айза розповіла мені, що там життя

не поспішаючи закінчувати

І співав для Луча Вілли

Чому будемо шкодувати

Якщо всього, чого вони не знають

Це те, що море на нашому боці

І хоча там теж чимось пахне смертю

Ми могли б закінчитися експропріацією

Одного дня Club de Regatas

І в життєвому пориві

Я відчував потребу

Піти купатися в Кантабрії

Поклич Луко і Хуана

І робити те, що нам весело

Потім перехрестіть 7 кутів

І дістаньтеся до Саррачіни

А може, півтори чверті взяти

Тому що, якщо я стану добре

Я не пам'ятаю смерті

І лише трохи пізніше

Мені вдалося знову заснути

Я мріяв, щоб світ був іншим місцем

Я зайшла в шале

І я вловив сморід і побачив

Тіло опухле і плаває

обличчям вниз у басейні

Я думаю, що це був Мігель Бозе

І ще кілька метрів

Віктор і Ана дивляться

І облитий потом

Я прокинувся від того жаху

І все ж я думав, що відчуваю

що тут щось змінилося

Може, пощастить, і я повернуся

Щоб перетнути 7 кутів

І я потрапив до Саррачіни

Ми візьмемо іншу кімнату

Хіба ти не бачиш, що мені стало добре?

І забуваю про смерть

Тепер не знаю, чи це мені снилося

Або все це було насправді

Є ті, хто називає мене сором'язливим

Деякі люди називають мене соціальним недоумком

Неважливо, що у мене ясно

Справа в тому, що ця подорож добігає кінця

І тому я пішов блукати

Ніби він собака

покинутий на вулиці

Я піднявся на пагорб і подивився

Те, що стало горіти

І я почувався щасливим

Тепер я можу котитися

Час іти

Я впав за три піруети

Униз по пагорбу до моєї мети

Щоб це було не що інше, як море

Ви знаєте, який кінець?

Це як розлив