Hablando de Marlén - Nacho Vegas

Hablando de Marlén, nadie recuerda bien el día en que perdió la voz

O si es que fue ella quien dejó de hablar

Se la solía ver con un trozo de pizarra gris

Colgándole del cinturón

A veces había algo que decir

La hicieron nacer entre bruma y carbón

En algún lugar de la cuenca minera

Pero ya de muy pequeña alguien la trajo a Norteña

Y aquí vivió hasta el final …

Aquí vivió hasta el final …

Marlén dio en trabajar por las noches en un club

El Huracán 72, por dos duros y habitación

Algunos por allí la conocieron bien

Decían «Ven, mudina, hazme feliz

Ven y, ya que no hablas, chupa aquí»

Creo que la vi una tarde en pleno invierno

Recostada en la playa de San Lorenzo

Dibujando con dos dedos en la arena y frente al viento

Algo que la mar borró …

Algo que la mar borró …

La recuerdo al pasar, sangre seca en su nariz

Y cómo nos reíamos y nos reíamos

Un día sin más la dejamos de ver

Y creo que nadie preguntó

Y cómo nos reíamos

Transcurrió un mes sin que nadie la extrañara

Y alguien la encontró en su habitación ahorcada

Якщо говорити про Марлен, ніхто добре не пам’ятає того дня, коли вона втратила голос

Або якби це вона перестала говорити

Її часто бачили з шматком сірого шиферу

висить на поясі

Іноді було що сказати

Вони зробили її народженою між туманом і вугіллям

Десь у шахтарському басейні

Але коли вона була дуже маленькою, хтось привіз її до Нортенії

І тут він дожив до кінця...

Тут він жив до кінця...

Марлен почав працювати вночі в клубі

Hurricane 72, за два долари і кімнату

Дехто її добре знав

Вони сказали: «Прийди, мудіно, порадуй мене

Підійди і, оскільки ти не розмовляєш, смоктай сюди»

Здається, я побачив її одного дня посеред зими

Лежачи на пляжі Сан-Лоренцо

Малювання двома пальцями на піску обличчям до вітру

Те, що море стерло...

Те, що море стерло...

Пам’ятаю, як вона проходила повз, із засохлою кров’ю на носі

А як ми сміялися і сміялися

Одного разу без зайвих слів ми перестали з нею зустрічатися

І я думаю, що ніхто не питав

і як ми сміялися

Минув місяць, за нею ніхто не сумував

І хтось знайшов її повішеною у своїй кімнаті