Memorie di uno sconfitto, pt. 2 - Mostro

Nasco nel caldo del deserto

Apparentemente tutto calmo, tutto fermo

La sabbia copre il cemento

Non posso camminare, con le mani cerco il vento

Una culla fatta di legno

Fatico a dormire, un pensiero mi tiene sveglio

Mamma mi tiene in braccio, lontano dalla polvere

Ma come tocco terra, capisco che devo correre

Piccoli passi ma veloci, fuggo da incubi feroci

Correndo mi perdo i giochi

Incontro i serpenti, cammelli coi beduini

Cerco almeno di tenere i miei fratelli più vicini

In quella casa, che casini

Corro in salita, sopra le dune

Scorpioni sui miei vestiti, fanculo le mie paure

Da qui vedo le strade, non mi posso fermare

Quei piccoli passi ora sono delle falcate

Ma l’adolescenza è una tempesta, la sabbia si fa asfalto

Imparo a soffocare la rabbia dentro a un pianto

Chi scappa, qua è solo un codardo

Ma io non scappo, io sto cercando

Io continuo a correre, supero anche i miei amici

Corri in mezzo agli autobus, nel traffico, fra tutti gli edifici

Mi allontano ad ogni passo, sguardo basso ed occhi grigi

Chi dobbiamo essere per essere felici?

Ma a vent’anni nella giungla, sfreccio nella foresta

Tu non puoi fermarmi, spacco i rami con la testa

Ho il cuore più duro, sicuro, di una corteccia

Non sono un uomo, sono un’arma, io sono una freccia

E mi dimentico gli affetti, corro a denti stretti

Perché ho troppa paura che la vita non mi aspetti

Cosa faremo poi quando saremo soli e vecchi?

Resto il più bello di tutti in una stanza senza specchi

Le fughe dalle pantere, gufi e le lune piene

Qui è dove le bestie mangiano le tue preghiere

Mi volto un’ultima volta, vedo mio fratello cadere

Solo un altro passo e sono immerso nella neve

Ma tu lo sapevi che è vero

Che i sogni più grandi sono fatti di vetro

Feci un respiro e decisi che non mi sarei guardato più indietro

Per la prima volta io non so come rialzarmi

Nessuno può trovarmi o lanciarmi una corda

Il ghiaccio che mi blocca, il cuore come gli arti

Non mi farà più scrivere, mi chiuderà la bocca

Basta poco, uno schiocco di dita

Fuori il gelo, però dentro io scoppio di vita

La mia fine non è ancora questa

Vuol dire che corro, corro al doppio di prima

E sono fuori io da solo, nudo nella bufera

Sopravvissuto a tutto, lupo della Siberia

Ho camminato a lungo, fino ai piedi di questa montagna

Pensavo solo: «Ora non posso non farcela»

Dio mi guarda e dice: «Solo dove vai?»

Troppo scivolose le suole delle mie Nike

Mentre mi avvicino al sole gli urlo forte: «Ora vedrai»

Non sarò come la neve perché io non cadrò mai

Ventisette, sono in cima, sorrido per l’impresa

Davanti a una discesa, che mi porta ad un’altra salita

Da qua sopra che apprendo il senso di questa vita

La mia meta è una ricerca che non è finita

Una bufera si avvicina, è vero

Ma appare come un amico il tramonto dietro la crina

Io metto tutto quanto in una rima

E vado alla conquista della mia vita

Vediamo chi arriva prima

Я народився в жарі пустелі

Начебто все спокійно, все нерухомо

Пісок покриває бетон

Я не можу ходити, шукаю вітру руками

Люлька з дерева

Мені важко заснути, одна думка не дає мені спати

Мама тримає мене на руках, подалі від пилу

Але торкаючись землі, я розумію, що треба бігти

Маленькими, але швидкими кроками я рятуюся від лютих кошмарів

Бігаючи, я програю ігри

Я зустрічаю змій, верблюдів з бедуїнами

Принаймні я намагаюся тримати своїх братів ближче

У тому будинку який безлад

Я біжу вгору, через дюни

Скорпіони на моєму одязі, до біса мої страхи

Звідси я бачу вулиці, не можу зупинитися

Ті дитячі кроки тепер стали кроками

Але отроцтво - це буря, пісок стає асфальтом

Я вчуся стримувати гнів у крику

Хто тікає, той тут просто боягуз

Але я не тікаю, я шукаю

Я біжу, навіть обганяю друзів

Бігайте між автобусами, в пробках, між усіма будівлями

Я йду з кожним кроком, низький погляд і сірі очі

Ким ми маємо бути, щоб бути щасливими?

Але коли мені було двадцять років у джунглях, я кинувся в ліс

Мене не зупиниш, я головою розколю гілки

У мене твердіше, надійніше серце, ніж кора

Я не людина, я зброя, я стріла

І забуваю про ласки, бігаю, зціпивши зуби

Тому що я дуже боюся, що життя мене не дочекається

Що ми тоді будемо робити, коли залишимося самотні та старі?

Найкраще я відпочиваю в кімнаті без дзеркал

Втечі від пантер, сов і повного місяця

Тут звірі їдять ваші молитви

Обертаюся востаннє, бачу, як мій брат падає

Ще один крок і я глибоко в снігу

Але ти знав, що це правда

Що найбільші мрії зроблені зі скла

Я перевів подих і вирішив, що ніколи не озирнуся назад

Вперше не знаю, як встати

Ніхто не може знайти мене або кинути мені мотузку

Лід, що блокує мене, серце, як кінцівки

Він більше не змусить мене писати, він закриє мені рота

Це не займе багато, клацання пальцями

Зовні холодно, а всередині я вибухаю життям

Це ще не мій кінець

Це означає, що я бігаю, бігаю вдвічі більше, ніж раніше

І я один, голий у шторм

Пережив це все, сибірський вовк

Я довго йшов, аж до підніжжя цієї гори

Я просто думав: "Тепер я не можу цього не зробити"

Бог дивиться на мене і каже: «Тільки куди йдеш?»

Підошви моїх Nike занадто слизькі

Наближаючись до сонця, я голосно кричу: «Тепер ти побачиш»

Я не буду як сніг, тому що я ніколи не впаду

Двадцять сім, я на вершині, я посміхаюся за подвиг

Попереду спуск, який веде мене до іншого підйому

Звідси я дізнаюся сенс цього життя

Моя мета – пошуки, які не закінчені

Наближається шторм, це правда

Але захід сонця за кінським волосом постає як друг

Я це все склав у риму

І я збираюся перемогти своє життя

Подивимося, хто перший