Rêve Lézardé - Misanthrope

Sous un soleil de métal scintillant,

Parfume la lueur rose, vacille sous le firmament.

Éclate le dôme du brillant Diamant.

Enivre mes pensées,

Faut-il vraiment faire de moi un homme?

L’enfance est un torrent que l’on remonte: contre-courant!

Un homme demain… naîtra en moi

Oh mère!

tranche une seconde fois mon cordon ombilical.

Émancipe ma pensée.

Mais faut-il vraiment faire de moi un homme?

Je dois franchir le pas,

Mais mon bras s’y refuse,

Louange: toi seigneur lézard.

Torse nu, imberbe et suant,

Imprégné de ce rêve lézardé.

Initie ma réflexion,

Mon sang est un torrent qui se déverse dans l’océan!

Combats… Combats…

Le ruisseau de mon enfance va bientôt s’assécher.

Ta queue entre la main, trophée machiavélique,

A coupé mes allants, a faussé ma musique

Tel un fauve de cirque, récupéré par l’homme,

Meurtrier du bien, désuète charogne.

Combats… Combats… Combats… Combats…

Combats, chasseur de lézard,

Dans une vaste 'tendue bleue.

Tel un fauve sur ses gardes

Tu es mon gibier, le but de mes pensées,

L’eme que je dois dépecer.

Perçant ce cœur qui t’anime!

Au détour du marais, j’aperçois tes écailles.

Tes pupilles croisent mes yeux!

Cette fois tu m’appartiendras… perfide lézard.

Quand soudain, de son bec perçant le ciel:

Un aigle aux ailes déployées fondit sur toi en un instant, vaillant lézard

tu t’es fait happer… happer… happer… happer

Admis par la honte dans ce monde d’adulte,

Ils brisent la spirale de la maturité.

Homme-enfant: jamais frustré,

Je m'éclipse.

Éternellement perdant… de cauchemars en complexes.

Mais toi tu te faufiles en rampant, vaillant lézard.

D’une habile adresse, tu m’esquisses et me brises.

Glissant entre mes doigts,

Affolant ma vibrante flamme qui vacille.

Ta queue entre la main, trophée machiavélique,

A coupé mes allants, a faussé ma musique

Tel un fauve de cirque, récupéré par l’homme,

Meurtrier du bien, désuète charogne.

Confession

Hélas, mes amis, mes frères je ne suis qu’un être humain.

Oui, il m’arrive chaque jour de manquer: mon destin.

Au moins une fois dans ma vie j’ai souri: un enfant,

Caressé le sein d’une femme et aidé un passant.

Homme universel, je jette mon masque: tes pieds!

Celui de l’hypocrisie du théâtre… ici je parle en toute sincérité.

J’essaie d'être moi-même, seul mais libre.

T monde de phares, accueille avec joie mon départ.

Un jour j’ai revé de vivre…

Під мерехтливим металевим сонцем,

Відчуйте рожевий сяйво, похитніться під небосхилом.

Розбиває купол блискучого діаманта.

П'янить мої думки,

Чи справді з мене треба робити чоловіка?

Дитинство - це потік, який ми йдемо вгору: проти течії!

Завтра в мені народиться чоловік

Ой мамо!

перерізав мені пуповину вдруге.

Звільни мою думку.

Але чи справді я маю робити із себе чоловіка?

Я повинен зробити стрибок,

Але моя рука відмовляється,

Хвала: ти, володар ящірок.

Без сорочки, безбороди й спітнілий,

Пройнятий цією розбитою мрією.

розпочати моє роздуми,

Моя кров – це поток, що ллється в океан!

Бої… Бої…

Скоро пересохне струмок мого дитинства.

Твій хвіст у твоїй руці, макіавеллівський трофей,

Вирізав мій диск, спотворив мою музику

Як цирковий звір, відновлений людиною,

Вбивця доброї, застарілої падали.

Бої… Бої… Бої… Бої…

Бій, мисливець на ящірок,

У величезному блакитному просторі.

Як звір на сторожі

Ти моя гра, мета моїх думок,

Ема, яку я маю зняти.

Пронизуючи це серце, яке вас оживляє!

На вигині болота я бачу твою луску.

Ваші зіниці зустрічаються з моїми очима!

Цього разу ти будеш моєю... зрадницькою ящіркою.

Коли раптом дзьобом пронизує небо:

Орел з розпростертими крилами налетів на тебе миттєво, відважна ящірка

вас поцупили... поцупили... поцупили... поцупили

Впущений соромом у цей дорослий світ,

Вони розривають спіраль зрілості.

Чоловік-дитина: ніколи не розчаровується,

Я вислизаю.

Вічний невдаха... від кошмарів до комплексів.

Але ти повзеш, доблесний ящір.

З вправною майстерністю ти окреслюєш мене і зламаєш мене.

ковзає крізь мої пальці,

Зводить з розуму моє яскраве мерехтливе полум’я.

Твій хвіст у твоїй руці, макіавеллівський трофей,

Вирізав мій диск, спотворив мою музику

Як цирковий звір, відновлений людиною,

Вбивця доброї, застарілої падали.

Сповідь

На жаль, друзі мої, брати мої, я всього лише людина.

Так, щодня я сумую за своєю долею.

Хоч раз у житті я посміхнувся: дитина,

Пестив жіночі груди та допоміг перехожому.

Універсал, скидаю маску: твої ноги!

Це про лицемірство театру... тут я говорю відверто.

Я намагаюся бути собою, самотнім, але вільним.

Світ маяків, вітай мій відхід.

Одного разу я мріяв жити...