Couché dans le foin - Mireille, Jean Nohain

Il ne faut pas que je vous cache

Que j’eus toujours la sainte horreur des vaches

Dans ma famille, c’est un tort

Hélas !

le métier de toréador

N’a jamais été notre fort

J’aimerais mieux qu’on m’injurie

Qu’on me pende ou qu’on m’expatrie

Plutôt que de toucher un pis

Un pis de ma vie

Je suis ainsi, tant pis

Et c’est dommage

La fille de la fermière est charmante et on a le même âge

Par bonheur pour les amoureux

Il est au grand air d’autres jeux

Des jeux que j’aime davantage

Couchés dans le foin

Avec le soleil pour témoin

Un p’tit oiseau qui chante au loin

On s’fait des aveux

Et des grands serments et des v ux

On a des brindill’s plein les ch’veux

On s’embrasse et l’on se trémousse

Ah !

que la vie est douce, douce

Couchés dans le foin avec le soleil pour témoin

Vous connaissez des femmes du monde

Qui jusqu'à quatre-vingts ans restent blondes

Qui sont folles de leur corps

Pour leurs amours il leur faut des décors

Des tapis, des coussins en or

De la lumière tamisée

Et des tentures irisées

Estompant sous leurs baisers

Des appas trop usés

Eh bien tant pis

Mais c’est dommage

Quand on est vigoureux, quand on aime et qu’on a mon âge

Tous ces décors sont superflus

Les canapés je n’en veux plus

Je ne fais plus l’amour en cage

Gardez, gardez vos éclairages

Я не повинен ховатися від вас

Що я завжди відчував священний жах перед коровами

У моїй родині це неправильно

на жаль!

робота тореадора

Ніколи не був нашою сильною стороною

Краще б мене образили

Повісьте мене або виселіть мене

Замість того, щоб торкатися вимені

Найгірше в моєму житті

Я такий, дуже погано

І це прикро

Донька фермера мила, і ми ровесниці

На щастя закоханим

Він відкритий для інших ігор

Ігри мені подобаються більше

Лежить на сіні

Із сонцем як свідок

Маленька пташка співає вдалині

Ми робимо зізнання

І великі клятви й обітниці

У нас гілочки повні волосся

Ми цілуємося і ворушимося

Ах!

що життя солодке, солодке

Лежав на сіні з сонцем як свідок

Ви знаєте жінок світу

Які до вісімдесяти залишаються блондинками

Які без розуму від свого тіла

Для своїх любовей їм потрібні прикраси

Килими, подушки в золоті

Слабке світло

І райдужні драпірування

Згасаючи під їхніми поцілунками

Занадто зношені приманки

Ну дуже погано

Але шкода

Коли ти сильний, коли ти любиш і коли ти мого віку

Всі ці прикраси зайві

Канапе я більше не хочу

Я більше не займаюся коханням у клітці

Тримайте, тримайте свої вогні