Heron Blue - Mark Kozelek

Don’t cry my love, don’t cry no more

A crashing sky a rolling screen

A city drowning gods black tears

I cannot bear to see

She lay under the midnight moon

Her restless body stirring

Until the magic morning hour

Like poison it succumbs her

Her baby skin, her old black dress

Her hair it twists around her necklace

Constricts and chokes like ruthless vines

To sleep she overtakes her

Her room is painted Heron Blue

Lit by candlelight and chandelier

And from her headboard perched so high

A million dreams have passed her

Don’t cry my love don’t cry no more

It overwhelms my breaking heart

A minor swell of violins

I cannot bear to hear them

A mother shepherds her young birds

She fills their mouths and warms their souls

Til they are strong and good to fly

Away from her alone she’ll die

Cradle on quiet old oak limbs

As heaven blue her light fails

A breath of soot into her lungs

A life, a journeys end in one

Don’t sing that old sad hym no more

It resonates inside my soul

It haunts me in my waking dream

I cannot bear to hear it Don’t play those violins no more

Their melancholic overtones

They echo off the floor and walls

I cannot bear to hear them

Не плач, моя любов, не плач більше

Небо, що розбивається, рухомий екран

Місто, що топить богів чорними сльозами

Я не можу бачити

Вона лежала під північним місяцем

Її неспокійне тіло ворушилося

До чарівної ранкової години

Неначе отрута, це підкоряє її

Її дитяча шкіра, її стара чорна сукня

Її волосся закручується навколо її намиста

Звужує і душить, як безжальні лози

Щоб спати, вона обганяє її

Її кімната пофарбована в блакитний колір

Освітлений свічками та люстрою

І з її узголів’я лежало так високо

Мільйон мрій пройшов повз неї

Не плач, моя любов, не плач більше

Це переповнює моє розривне серце

Невеликий розмах скрипок

Я не можу їх почути

Мати пасе своїх пташок

Вона наповнює їм рота і зігріває їхні душі

Поки вони не стануть міцними і добре літати

Подалі від неї наодинці вона помре

Колиска на тихих старих дубових лапах

Як небесний синій, її світло гасне

Вдих сажі в її легені

Життя, подорожі закінчуються одним

Не співайте більше того старого сумного гімну

Це резонує в моїй душі

Це переслідує мого у сні наяву

Я не можу це чути Не грайте більше на цих скрипках

Їх меланхолійний відтінок

Вони відбиваються від підлоги та стін

Я не можу їх почути