Les cèdres du liban - Mario Pelchat

Des trous béants

Comme des fourmilières oùerrent des sans-abris

Oùhabitaient naguère les gens de Phénicie

D’Orient de sang, de gènes et langue d’Arabie

Des cris, des larmes

Et de la rage au coeur pour autant de violence

Alors qu’on nage ailleurs sous des pluies d’abondance

C’est souvent quand on pleure qu’on vit l’indifférence

Qu’allons-nous dire,

Quand le danger nous environne,

A nos enfants qui nous questionnent

A qui on tente en vain d’apprendre

Le verbe aimer?

Qu’allons-nous faire?

Sinon trouver quelque refuge,

Espérer un autre déluge

Ou bien se tuer àcomprendre

Et pardonner

Un crépuscule

Comme la vie qui disparaît sous les décombres

Une autre nuit às'inventer la fin du monde

Une ère nouvelle oùl'on n’a plus peur de son ombre

Des sentinelles

Qui nous rappellent qu’on n’est pas en liberté

Sur une terre qu’on n’a pas choisi d’habiter

Sous la colère d’un dieu qu’on veut s’approprier

Qu’allons-nous dire,

Quand le danger nous environne,

A nos enfants qui nous questionnent

A qui on tente en vain d’apprendre

Le verbe aimer?

Qu’allons-nous faire?

Sinon se confier aux étoiles

Prier les saints des cathédrales

Parce qu’on est trop peu àcomprendre

A pardonner

Un peuple fort

Qui croit encore que demain sera différent

Tel un trésor que sait reconnaître un géant

Comme le sont, au nord, les cèdres du Liban.

зяючі діри

Як мурашники, де бродять бездомні

Де колись жили жителі Фінікії

Зі Сходу крові, генів і мови Аравії

Крики, сльози

І гнів у серці за стільки насильства

Поки ми пливемо деінде під дощами достатку

Часто, коли ми плачемо, ми відчуваємо байдужість

що ми скажемо,

Коли нас оточує небезпека,

Нашим дітям, які нас запитують

Кого марно намагаються навчити

Дієслово любити?

Що ми будемо робити?

Інакше знайди якийсь притулок,

Сподіваючись на чергову повінь

Або вбий себе, щоб зрозуміти

І пробачити

Сутінки

Як життя, що зникає під завалами

Ще одна ніч, щоб винайти кінець світу

Нова ера, коли ми більше не боїмося своєї тіні

вартові

Це нагадує нам, що ми не вільні

На землі, яку ми не обрали для проживання

Під гнівом бога, якого ми хочемо привласнити

що ми скажемо,

Коли нас оточує небезпека,

Нашим дітям, які нас запитують

Кого марно намагаються навчити

Дієслово любити?

Що ми будемо робити?

Інакше довіряйте зіркам

Моліться до святих соборів

Тому що ми занадто маленькі, щоб зрозуміти

Пробачати

Сильний народ

Хто ще вірить, що завтра буде інакше

Як скарб, який може розпізнати велетень

Як і ліванські кедри на півночі.