Le bonheur - Mario Pelchat

Elle n'était pas plus grande que trois pommes

Elle disait «Que ferais-je avec un homme ?»

Elle était sur le parvis d’une église

Quand il lui a demandé son cœur

Elle avait fait son idée sur la chose

Elle aurait son modèle d’homme rose

Elle était inébranlable, insoumise

C’est ce qu’elle croyait sans détour

C’est ce qu’elle était jusqu’au jour

Où il est apparu dans sa vie

Il a pris sa main et son cœur

Comme personne ne l’aura jamais fait

Et depuis cette heure

À son destin

Elle se donne le jour et la nuit

Car le bonheur est entré dans sa vie

Elle avait son avis sur la marmaille

Elle disait «Ce ne sera pas ma bataille»

Elle voulait pas de ces besognes à faire

Sa tranquillité à jamais

Sa liberté et ses projets

Que huit enfants sont venus défaire

Ils ont pris ses mains et son corps

Comme une armée de petits valets

Et quand elle s’endort

Elle est enfin libre de réfléchir à sa vie

Au bonheur qui est entré dans son nid

Elle tenait à sa taille de jeune fille

Elle serait aussi fine qu’une aiguille

Elle disait «J'y arriverai sans effort»

Mais elle est devenue ronde

Belle comme une Joconde

Et son homme l’aime plus encore

Et il prend ses mains et son corps

Son cœur ne s’en éloigne jamais

De plus en plus fort tous les matins

Promettent de s’aimer aujourd’hui

Un jour à la fois c’est un défi

Et leurs petits enfants sont bénis

Car le bonheur est entré dans leur vie

Вона була не більшою за три яблука

Вона сказала: "Що б я робила з чоловіком?"

Вона була в передньому дворі церкви

Коли він попросив її серце

Вона вирішила цю річ

У неї була б модель рожевого чоловіка

Вона була непохитною, непокірною

Це те, у що вона прямо вірила

Такою вона була до дня

Де він з'явився у своєму житті

Він взяв її за руку і серце

Як ні в кого ніколи

І з тієї години

На його долю

Вона віддає себе вдень і вночі

Бо щастя прийшло в її життя

Вона мала свою думку про дітей

Вона сказала: "Це не буде моя битва"

Вона не хотіла, щоб ці справи займалися

Його спокій назавжди

Його свобода і його плани

Що восьмеро дітей прийшли відмінити

Вони взяли його руки і тіло

Як армія маленьких слуг

І коли вона засне

Нарешті вона вільна думати про своє життя

До щастя, що ввійшло в його гніздо

Вона трималася за свій дівочий зріст

Вона була б тонка, як голка

Вона сказала: "Я доберуся без зусиль"

Але вона обійшла

Красива, як Мона Ліза

І її чоловік любить її більше

І він бере її руки і тіло

Його серце ніколи не покидає

З кожним ранком все голосніше

Обіцяйте любити один одного сьогодні

Один день за раз – це виклик

І внуки їх благословенні

Бо щастя прийшло в їхнє життя