The Bell In The Sea - Marillion

I dreamed I rolled on the ocean floor

In the sunken bones of a broken ship

On the shadow line where whispers creep

To the world above from the world beneath

On waves of silver I dreamed of gold

'till I lost the peace that dreaming gives

I dreamed of the moment of my own death

That no one ever dreams and lives

I dreamed I sailed to the mirrored edge

Of that murky world for an iron bell

That dragged me down to the ocean bed

And rang to mark where my shadow fell

On waves of silver I dreamed of gold

'till I lost the peace that dreaming gives

I dreamed of the moment of my own death

That no one ever dreams and lives

That no one ever dreams and lives

That no one ever dreams and lives

I dreamed I slept on the ocean bed

And a silent grave of silver sand

Rolled in the sway of an iron bell

I’ve heard it said when they go to sea

On stormy nights you can hear her moan

She tolls for the mourning of her own death

And echoes here on the village stones

On the waves of silver I dreamed of gold

I dreamed of the moment of my own death

That no one ever dreams and lives

That no one ever dreams and lives

That no one ever dreams and lives

Мені наснилося, що я котився по дну океану

У затонулих кістках розбитого корабля

На лінії тіні, де повзуть шепіти

До світу вгорі від світу внизу

На хвилях срібних мені снилося золото

доки я не втратив спокій, який дають мрії

Мені наснився момент моєї власної смерті

Що ніхто ніколи не мріє і не живе

Мені наснилося, що я пливу до дзеркального краю

З того темного світу для залізного дзвону

Це затягнуло мене на дно океану

І подзвонив, щоб позначити, куди впала моя тінь

На хвилях срібних мені снилося золото

доки я не втратив спокій, який дають мрії

Мені наснився момент моєї власної смерті

Що ніхто ніколи не мріє і не живе

Що ніхто ніколи не мріє і не живе

Що ніхто ніколи не мріє і не живе

Мені наснилося, що я сплю на дно океану

І тиха могила зі срібного піску

Покотився в гойдуванні залізного дзвона

Я чув, як кажуть, коли вони йдуть у море

Бурхливими ночами можна почути її стогін

Вона оплакує власну смерть

І лунає тут на сільських каменях

На хвилях срібних мені мріялося золото

Мені наснився момент моєї власної смерті

Що ніхто ніколи не мріє і не живе

Що ніхто ніколи не мріє і не живе

Що ніхто ніколи не мріє і не живе