Luar do Sertão - Maria Bethânia

Ah, que saudade do luar da minha terra

Lá na serra branquejando

Folhas secas pelo chão

Este luar cá da cidade tão escuro

Não tem aquela saudade

Do luar lá do sertão

Se a lua nasce por detrás da verde mata

Mais parece um sol de prata

Prateando a solidão

E a gente pega na viola que ponteia

E a canção e a lua cheia

A nos nascer no coração

Não há, oh gente, oh não

Luar como esse do sertão

Coisa mais bela nesse mundo não existe

Do que ouvir um galo triste

No sertão, se faz luar

Parece até que a alma da lua que descança

Escondida na garganta

Desse galo a soluçar

Não há, oh gente, oh não

Luar como esse do sertão

Ai, quem me dera que se eu morresse lá na serra

Abraçada à minha terra

E dormindo de uma vez

Ser enterrado numa grota pequenina

Onde à tarde a surunina

Chora a sua viuvez

Azulão, azulão, companheiro

Vai, vai ver minha ingrata

Diz que sem ela o sertão

Não é mais sertão

Ah!

Voa azulão, vai contar companheiro vai

Azulão, azulão

О, я сумую за місячним світлом мого краю

Там, у горі, біліє

Сухе листя на землі

Це місячне світло тут, у місті, таке темне

не маю такої туги

 Місячне світло з сертау

Якщо місяць сходить за зеленим лісом

Скоріше сріблясте сонце

Сріблення самотності

І беремо альт, який вказує

І пісня і повний місяць

Народитися в нашому серці

Немає, о люди, о ні

Таке місячне сяйво із сертау

Найкрасивішого в цьому світі не існує

Чим почути сумного півня

У сертао є місячне світло

Здається навіть, що душа місяця спочиває

Захований у горлі

З цього півня гикає

Немає, о люди, о ні

Таке місячне сяйво із сертау

О, якби я померла там, у горах

пригорнувся до моєї землі

І спати відразу

Бути похованим у крихітному гроті

Де вдень суруніна

Плачь своє вдівство

bluebird, bluebird, mate

Іди, іди до мого невдячного

Він каже, що без неї сертан

Це вже не глушини

Ой!

Лети синя пташка, іди скажи товаришу

синя пташка, синя пташка