Ветерок - Марат Фидель

Наступила осень,

На минутку бросив

Одинокий солнечный денёк.

Он тоскует в небе,

Догадаться мне бы:

Отчего не весел паренёк?

Ты прости того, кто любил.

Отпусти того, кто устал.

Ты пойми, что нет больше сил,

Да и срок был видно уж мал.

А когда открою глаза-

В них засеребрится рассвет.

Уплывает под небеса-

Память этих прожитых лет.

Затаив обиду,

Скроется из виду

В сером сюртуке ночной туман.

Разгоняет тучи-

Ветерок колючий,

Северный залётный мальчуган.

Ты прости того, кто любил.

Отпусти того, кто устал.

Ты пойми, что нет больше сил,

Да и срок был видно уж мал.

А когда открою глаза-

В них засеребрится рассвет.

Уплывает под небеса

Память этих прожитых лет.

Настала осінь,

На хвилину кинувши

Самотній сонячний день.

Він тужить у небі,

Здогадатися мені:

Чому не веселий хлопчина?

Ти пробач того, хто любив.

Відпусти того, хто втомився.

Ти зрозумій, що немає більше сил,

Так і термін був видно вже малий.

А коли розплющу очі-

В них засеребрить світанок.

Спливає під небо-

Пам'ять цих прожитих років.

Затаївши образу,

Сховається з виду

У сірому сюртуку нічний туман.

Розганяє хмари-

Вітерець колючий,

Північний залітний хлопчик.

Ти пробач того, хто любив.

Відпусти того, хто втомився.

Ти зрозумій, що немає більше сил,

Так і термін був видно вже малий.

А коли розплющу очі-

В них засеребрить світанок.

Впливає під небеса

Пам'ять цих прожитих років.