Столица - Марат Фидель

До свиданья, столица, холодная хмурая осень.

До свиданья, дворы, переулки, родные места.

Навсегда уезжаю, дела все свои позабросив,

Навсегда, навсегда, навсегда, навсегда.

И опять за окном километры куда-то уносят,

И опять за бортом перелески, равнины, моря.

Никогда не поверит слезам, и прощения не просит,

Но как блудного сына всегда принимает меня.

Никогда не поверит слезам, и прощения не просит

Никогда, никогда…

До свиданья, столица, я еду с надеждой вернуться.

До свиданья, Москва, беспокойная юность моя.

Никогда, навсегда мы не сможем с тобой разминуться.

Никогда, навсегда, никогда, навсегда.

И опять полетят, понесут над землёй самолеты

И опять застучат, побегут по земле поезда.

Никогда не поверит слезам, и прощения не просит,

Но как блудного сына всегда принимает меня.

Никогда не поверит слезам, и прощения не просит

Никогда, никогда, никогда

И опять за окном километры куда-то уносят

И опять за бортом перелески, равнины, моря.

Никогда не поверит слезам, и прощения не просит,

Но как блудного сына всегда принимает меня.

Никогда не поверит слезам, и прощения не просит

Никогда, никогда, никогда…

До побачення, столиця, холодна похмура осінь.

До побачення, двори, провулки, рідні місця.

Назавжди їду, справи всі свої покинувши,

Назавжди, назавжди, назавжди, назавжди.

І знову за вікном кілометри кудись забирають,

І знову за бортом переліски, рівнини, моря.

Ніколи не повірить сльозам, і прощення не просить,

Але як блудного сина завжди приймає мене.

Ніколи не повірить сльозам, і прощення не просить

Ніколи ніколи…

До побачення, столице, я їду з надією повернутися.

До побачення, Москва, неспокійна юність моя.

Ніколи, назавжди ми не зможемо з тобою розминутися.

Ніколи, ніколи, назавжди.

І знову полетять, понесуть над землею літаки

І знову застукають, побіжать по землі поїзда.

Ніколи не повірить сльозам, і прощення не просить,

Але як блудного сина завжди приймає мене.

Ніколи не повірить сльозам, і прощення не просить

Ніколи, ніколи, ніколи

І знову за вікном кілометри кудись забирають

І знову за бортом переліски, рівнини, моря.

Ніколи не повірить сльозам, і прощення не просить,

Але як блудного сина завжди приймає мене.

Ніколи не повірить сльозам, і прощення не просить

Ніколи, ніколи, ніколи.