Lego - Małpa

Zaczynamy życie tam, u góry.

Synowie i córki nieba

Za poduszki nam służą chmury, ramionami nas otula matka ziemia

Żadne z nas nie zna, póki co, żadnych barw.

Nasze oczy są puste

Nasze serca to gładka powierzchnia, żadnych fal, każde kroki są słuszne

Wybieramy to co mamy w naturze, choć goni od źródeł nas, naprzód

Gdy ruszamy to wydaje się trudne, później widzisz w tym blask entuzjazmu

W końcu ten pierwsza raz, patrząc mu w twarz, karmisz oczy światem

Feeria bodźców i barw zalewa ci jaźń - stajesz się wodospadem

Zaczynasz płynąć z czasem, błyszcząc.

Słońce grzeje

I z czasem spotykasz tych, co widzą w tobie siebie

Jesteś błogosławieństwem, świat wokół Ciebie ożywa, musisz tylko być

Mimowolnie tak niesiesz nadzieję gdy wreszcie odzywa się burzy blisko błysk

I zamienia twoje dni w noce, bycie jedną z ich pociech w bycie ich wrogiem

Wylewasz z brzegów i cud życia w ich oczach zmienia się w plik wykroczeń

I w twoją stronę w końcu ktoś rzuca kamień.

Serce broczy ci mocno krwią

Twoje oczy, tak pełne pytań i lęku od łez się szklą…Orinoko flow

Chciałbyś móc wiecznie trwać, wyrwać się siłą

Z klatki niezmiennych praw, lecz każdy z nas żyjąc

Jest tylko jedną z fal, które przeminą

I pozostaje nam… płynąć…

Kiedy kończą się serie serpentyn i wychodzimy znowu na prostą

W pamięci mamy błędy i klęski — echa wszystkiego co nas tutaj zawiodło

Prawie kiedyś wyschnęliśmy dla kogoś, teraz to wydaje się mitem

Ale takie rzeczy to coś, co płynie już z tobą po tym jak się prawie stałeś

korytem

Wspominasz z bólem chwile w których ktoś zaburzył twój nurt

Każde z tych czółen przenosiłeś tak na ląd by nie naruszyć ich burt

Ale cóż, to już surrealizm.

Nawet stawia tamy Ci przykra prawda

Zalany falami starych smutków i żali sprawić umiesz już tylko by przybyło bagna

O końcu szumią coś drzewa tam w górze, kiedy przepływasz dołem

Gdzieś w głębi lądu wysychają kałuże — cienie rzek, znajome

Brzeg tyle razy poraziłeś swym prądem że musisz nieść teraz jego część

Każdy wyrwany w gniewie korzeń.

Pień, co mostem był dziś ci zwalnia bieg

Dałbyś wiele żeby mieć w sobie znów świeżość i nadzieję pierwszych sekund

Setkę prób biegu pod swój prąd już podjąłeś ale nie zmienisz celu na widnokręgu

To koniec?

Początek?

Tu fale wody kroplą są

Twoje oczy, tak pełne pytań i lęku, od łez się szklą…Orinoko flow

Ми починаємо наше життя там.

Сини і дочки неба

Хмари – подушки, мати-земля обіймає нас

Ніхто з нас ще не знає кольорів.

Наші очі порожні

Наші серця - гладка поверхня, без хвиль, кожен крок правильний

Ми вибираємо те, що є в природі, хоча вона жене нас вперед

Коли ми рухаємося, це здається важким, тоді ви бачите в цьому сяйво ентузіазму

Адже вперше дивишся на його обличчя, живиш очі світом

Буйство стимулів і фарб заливає вас – ви стаєте водоспадом

З часом ви починаєте блищати.

Сонечко гріє

І з часом ви зустрічаєте тих, хто бачить у вас себе

Ти - благословення, світ навколо тебе оживає, ти просто маєш ним бути

Ти так мимоволі носиш надію, коли нарешті починає спалахувати шторм

І це перетворює твої дні на ночі, будучи одним із їхніх дітей, стає їхнім ворогом

Виливаєшся через береги і диво життя обертається в їхніх очах оберемком провин

Зрештою хтось кине в вас камінь.

Ваше серце сильно обливається кров'ю

Твої очі, такі повні запитань і страху від сліз, блищать... Течія Оріноко

Ви бажаєте, щоб ви могли тривати вічно, відірвіться силою

З клітки незмінних законів, але кожен з нас живий

Це лише одна з хвиль, яка мине

А ми залишилися ... текти ...

Коли серпантин закінчується і ми знову йдемо прямо

Ми пам'ятаємо помилки і невдачі - відлуння всього, що нам тут не вдалося

Колись ми ледь не висохли заради когось, тепер це здається міфом

Але подібні речі – це те, що вже тече з вами після того, як ви майже стали

корито

Ви з болем згадуєте моменти, коли хтось потривожив ваш струм

Ви винесли кожне з цих каное на сушу, щоб не зламати їхні боки

Але добре, це сюрреалізм.

Жорстока правда навіть ставить перед тобою дамбу

Затоплені хвилями старих печалей і жалів, ти можеш тільки змусити болота рости

Наприкінці щось з дерев там нагорі шелестить, коли ти пливеш внизу

Десь у глибині висихають калюжі – тіні річок, знайомі

Ти стільки разів бив струмом берег, що тепер мусиш нести його частину

Кожен корінь вирваний зі злості.

Стовбур, яким був міст, сьогодні гальмує

Ви б багато віддали, щоб знову бути свіжим і сподіватися на перші секунди

Ти вже зробив сотню спроб бігти проти течії, але не зміниш своєї цілі на горизонті

Це кінець?

Початок?

Тут хвилі води краплі

Твої очі, такі сповнені запитань і страху, склені слізьми... Течія Оріноко