Вакуум - Луперкаль, КЕДР

Так расскажите мне

Как не бредить ночами

Дыханием плавя стекло

И пристально бдеть за тем краем Земли

Что бледно алеет с востока надеясь до неба достать

Я много что видел, но вряд ли то застило больше глаза

Чем комета Галлея слепящим метиловым светом

Летящего следом за нею хвоста,

Но зимы растаяли, время текло

И даже далёкие мёртвые звёзды

За счет сингулярности лопались в пыль,

Но внутри что-то тлело

Подобно карбиду

На тот неба край где однажды увидел её

Я втыкал, как поехавший

Параллельно прознав о путях

Как отсюда попасть на орбиту

Путь первый был мной изведан давно

И казалось когда-то, что был идеалом

Пьянил притяжением близких планет

Оседая чаинками кутры

За линию Кармана жарящим солнцем

Летали мы под одеялом,

Но падали факелом вниз

И входили в слои атмосферы в районы под утро

Второй слишком просто был,

Но он местных манил как потертая басня

Закладки, разгон их ступеней и номер WhatsApp

У ЦУПа на всех гаражах

И в синей кисель неба августа

Прямо из окон сигали адепты медового спайса

С собой забирала их тьма

И литавры прощальных сирен

Ещё долго звенели в ушах

Ну, а третий-то что?

Только верить и ждать

Что войдешь после смерти с Землей в равновесие

Осмос, недаром ведь столько твердили

Что в бездну нельзя залипать

Станешь ей сам

Потому не смотри мне в глаза

Там один лишь пугающий космос

Млечности туманом кутало

Время так медленно сочилось патокой

Плотно прижимала атмосферы куполом

Ненавистная планета-каторга

Город нависал бетонным человейником

Медленно вытягивая соки молодости

Снова я невольно приравняю мысленно

Закон гравитации к закону подлости

Так и дотянуть до старости — мошкою застыв в янтаре беспечности

Нервы не трепая попусту

Попросту не думать о той бесконечности

Считая инфантильной глупостью желание взлететь и обозреть окрестности

Прям из-под небесной плоскости,

Но в этой, небогатой на красоты местности

Фон — гаражи да железобетон

Смотрю на то, как бежали тут слова за битом

Я — снова тот, кто задвинул все дела на потом

Холодный дождь за окном — это всемирный потоп

Мой вечный пост где-то там.

Под всей этой водой

Не видно звезд и я сам, как бесплотный фантом

Все мои мысли безвозвратно затерялись во тьме

Где без остатка растворяется последний фотон

Атлант расправляет плечи

Одиссей возвращается назад в Итаку

Мы въедем в вечность на плечах предтечей

Расколов хрусталь небес со всего размаха

Сомненья разлетятся пухом

Догмы лицемеров станут серым прахом

С ослепительно сияющей вершины духа

Мы отчаянно шагнем в бесконечный вакуум

Так розкажіть мені

Як не марити ночами

Диханням плавлячи скло

І уважно пильнувати за тим краєм Землі

Що блідо червоніє зі сходу сподіваючись до неба дістати

Я багато що бачив, але навряд чи те застигло більше ока

Чим комета Галлея сліпучим метиловим світлом

Хвоста, що летить слідом за нею,

Але зими розтанули, час текло

І навіть далекі мертві зірки

За рахунок сингулярності лопалися в пил,

Але всередині щось тліло

Подібно до карбіду

На той небо край десь одного разу побачив її

Я втикав, як поїхав

Паралельно дізнавшись про шляхи

Як звідси потрапити на орбіту

Шлях перший був мною пізнаний давно

І здавалось колись, що був ідеалом

П'янив тяжінням близьких планет

Осідаючи чаїнками кутри

За лінію Кишені жарким сонцем

Літали ми під ковдрою,

Але падали смолоскипом вниз

І входили в шари атмосфери в райони під ранок

Другий надто просто був,

Але він місцевих манил як потерта байка

Закладки, розгін їх ступенів та номер WhatsApp

У ЦУПу на всіх гаражах

І в синій кисіль неба серпня

Прямо з вікон сигали адепти медового спайсу

З собою забирала їх тьма

І літаври прощальних сирен

Ще довго дзвеніли у вухах

Ну, а третій-то що?

Тільки вірити і чекати

Що увійдеш після смерті із Землею в рівновагу

Осмос, недарма стільки твердили

Що в бездну не можна залипати

Станеш їй сам

Тому не дивися мені в очі

Там один лише страшний космос

Потьмяності туманом кутало

Час так повільно сочився патокою

Щільно притискала атмосфери куполом

Ненависна планета-каторга

Місто нависало бетонним людяником

Повільно витягуючи соки молодості

Знову я мимоволі прирівнюю подумки

Закон гравітації до закону підлості

Так і дотягнути до старості — мошкою застигнув у бурштинці безтурботності

Нерви не трепаючи даремно

Просто не думати про ту нескінченність

Вважаючи інфантильною дурістю бажання злетіти і оглянути околиці

Прям з-під небесної площини,

Але в цій, небагатій на краси місцевості

Фон — гаражі та залізобетон

Дивлюся на то, як бігли тут слова за битом

Я — знову той, хто засунув усі справи на потім

Холодний дощ за вікном — це всесвітній потоп

Мій вічний пост десь там.

Під усією водою

Не видно зірок і сам, як безтілесний фантом

Всі мої думки безповоротно загубилися у темряві

Де без залишку розчиняється останній фотон

Атлант розправляє плечі

Одіссей повертається назад в Ітаку

Ми в'їдемо у вічність на плечах предтечей

Розколів кришталь небес з усього розмаху

Сумніви розлетяться пухом

Догми лицемірів стануть сірим прахом

З сліпуче сяючою вершини духу

Ми відчайдушно ступимо в нескінченний вакуум