Never Die Young - Luciana Souza, James Taylor

We were ring-around-the-rosy children, they were circles around the sun.

Never give up, never slow down, never grow old, never ever die young.

Synchronized with the rising moon, even with the evening star,

they were true love written in stone, they were never alone, they were never

that far apart.

And we who couldn’t bear to believe they might make it, we got to close our

eyes.

Cut up our losses into doable doses, ration our tears and sighs.

Oh, you could see them on the street on a Saturday night.

Everyone used to run

them down.

They’re a little too sweet, they’re a little too tight, not enough tough for

this town.

Couldn’t touch them with a ten-foot pole, no, it didn’t seem to rattle at all.

They were glued together body and soul, that much more with their backs up against the wall.

Oh, hold them up, hold them up, never do let them fall

prey to the dust and the rust and the ruin that names us and claims us and

shames us all.

I guess it had to happen someday soon- wasn’t nothing to hold them down.

They would rise from among us like a big balloon, take the sky, forsake the

ground.

Oh, yes, other hearts were broken, yeah, other dreams ran dry

but our golden ones sail on, sail on to another land beneath another sky.

(Let other hearts be broken, let other dreams run dry)

but our golden ones sail on, sail on to another land beneath another sky,

beneath another sky.

Hold them up, hold them up, hold them up, hold them up, hold them up,

hold them up…

(Hold them up, don’t let them fall).

Ми були рожевими дітьми, це були кола навколо сонця.

Ніколи не здавайтеся, ніколи не гальмуйте, ніколи не старійте, ніколи не помирайте молодими.

Синхронізований із місяцем, що сходить, навіть із вечірньою зорею,

вони були справжньою любов’ю, записаною на камені, вони ніколи не були самотніми, вони ніколи не були

так далеко один від одного.

І ми, які не могли повірити, що їм це вдасться, ми повинні закрити

очі.

Розріжте наші втрати на допустимі дози, розподіліть наші сльози та зітхання.

О, ви могли побачити їх на вулиці в суботній вечір.

Раніше всі бігали

їх вниз.

Вони трошки занадто солодкі, вони трошки занадто тугі, недостатньо жорсткі

це місто.

Не зміг доторкнутися до них десятифутовою жердиною, ні, здавалося, що вона взагалі не брязкає.

Вони були склеєні тілом і душею, а тим більше спиною до стіни.

О, тримайте їх, тримайте їх, ніколи не дозволяйте їм падати

жертва пиху, іржі та руїни, яка називає нас і вимагає нас і

соромить нас усіх.

Мені здається, що це мало статися колись незабаром – їх не було нічого, що могло б їх стримувати.

Вони піднімуться з нас як велика повітряна куля, піднімуть небо, покинуть

землі.

О, так, інші серця були розбиті, так, інші мрії висохли

але наші золоті пливуть далі, пливуть в іншу землю під іншим небом.

(Нехай інші серця будуть розбиті, нехай інші мрії висохнуть)

але наші золоті пливуть далі, пливуть в іншу землю під іншим небом,

під іншим небом.

Тримай їх, тримай їх, тримай їх, тримай їх, тримай їх,

тримай їх...

(Тримайте їх, не дозволяйте їм впасти).