The Raven - Lou Reed

Once upon a midnight dreary

as I pondered, weak and weary

over many a quaint and curious

volume of forgotten lore

while I nodded, nearly napping

suddenly there came a tapping

as of some one gently rapping

rapping at my chamber door

«'Tis some visitor,"I muttered

«tapping at my chamber door

only this and nothing more.»

Muttering I got up weakly

always I’ve had trouble sleeping

stumbling upright my mind racing

furtive thoughts flowing once more

I, there hoping for some sunrise

happiness would be a surprise

loneliness no longer a prize

rapping at my chamber door

seeking out the clever bore

lost in dreams forever more

only this and nothing more

Hovering my pulse was racing

stale tobacco my lips tasting

scotch sitting upon my basin

remnants of the night before

came again

infernal tapping on the door

in my mind jabbing

is it in or outside rapping

calling out to me once more

the fit and fury of Lenore

nameless here forever more

And the silken sad uncertain

rustling of the purple curtain

thrilled me, filled me with fantastic terrors never felt before

so that now, oh wind, stood breathing

hoping yet to calm my breathing

«'Tis some visitor entreating

entrance at my chamber door

some lost visitor entreating

entrance at my chamber door

this it is, and nothing more.»

Deep into the darkness peering

long I stood there

wondering fearing

doubting dreaming fantasies

no mortal dared to dream before

but the silence was unbroken

and the stillness gave no token

and the only word there spoken

was the whispered name, «Lenore

Одного разу опівночі сумно

як я роздумував, слабкий і втомлений

над багатьма дивними й цікавими

том забутих знань

а я кивнув, ледь не дрімаючи

раптом пролунало постукування

як як хтось ніжно стукає

стукає в двері моєї кімнати

«Це якийсь відвідувач», — пробурмотів я

«стукаю у двері моєї кімнати

тільки це і нічого більше».

Бурмочучи, я слабенько встав

у мене завжди були проблеми зі сном

спотикаючись, мій розум біжить

приховані думки течуть знову

Я там сподіваюся на схід сонця

щастя було б сюрпризом

самотність більше не приз

стукає в двері моєї кімнати

шукають кмітливого зануду

загублений у мріях назавжди

тільки це і нічого більше

Мій пульс прискорювався при наведенні курсора

черствий тютюн у моїх губах

скотч сидячи на моєму тазі

залишки попередньої ночі

прийшов знову

пекельне стукання в двері

у моїй думці цокання

це в репу чи зовні

кличе мені ще раз

напруженість і лютість Ленор

безіменний тут назавжди

І шовкова сумна непевна

шелест фіолетової завіси

схвилював мене, наповнював мене фантастичними жахами, яких раніше не відчував

так що тепер, о вітер, стояв дихати

сподіваюся, що все-таки заспокоїти моє дихання

«Це якийсь відвідувач благає

вхід у двері моєї кімнати

якийсь загублений відвідувач благає

вхід у двері моєї кімнати

ось воно і нічого більше».

Вдивляючись у темряву

я довго стояв

дивуючись, боячись

сумніваючись у сновидіннях

жоден смертний не наважувався мріяти раніше

але тиша була безперервною

і тиша не давала ознак

і єдине сказане там слово

було прошепотене ім’я: «Ленор