The Fall of the House of Usher - Lou Reed

Edgar:

And then I had a vision

Roderick Usher:

Ah Edgar

Ah Edgar, my dear friend Edgar

Edgar:

It’s been a long time, Roderick

I’ve ridden many miles

It’s been a dull and soundless day for autumn

The leaves have lost their autumn glow

And the clouds seem oppressive with their drifting finery

Roderick Usher:

I know, my friend

Though I own so much of this land I find

The country insufferable

I deal only in half pleasures

Edgar:

Speaking of half pleasures

Would you care for a tincture of opium?

Roderick Usher:

Nothing would please me more than to smoke

With an old friend

I’ve experienced the hideous dropping of the veil

The bitter lapse into common life

Unredeemed dreariness of thought

I have an iciness, a sickening of the heart

Edgar:

It’s true you don’t look well, Roderick

But I am your friend

No matter the occasion or position of the stars

I’m glad you wrote me

But I must admit to concern

Roderick Usher:

I cannot contain my heart

Edgar, I look to you for solace

For relief from myself

What I have is constitutional

A family evil, a nervous affection that must surely pass

But I do have this morbid acuteness of senses

I can eat only the most insipid food

Clothes only of the lightest texture

The odor of flowers I find oppressive

My eyes cannot bear even the faintest light

Madeline Usher:

Roderick Usher:

Did you hear that?

Edgar:

I hear

I am listening, go on

Roderick Usher:

I shall perish

I will perish in this deplorable folly

I dread the future

Not the events, the results

The most trivial event

Causes the greatest agitation of the soul

I do not fear danger except in its absolute effect terror

I find I must inevitably abandon life and reason together

In my struggles with the demon fear

Perhaps you’ll think me superstitious

But the physique of this place

It hovers about me like a great body

Some diseased outer shell

Some decaying finite skin encasing my morale

Edgar:

You mentioned your sister was ill

Roderick Usher:

My beloved sister, my sole companion

Has had a long continuing illness

Whose inevitable conclusion seems forsworn

This will leave me the last of the ancient race of Ushers

Madeline Usher:

Edgar:

She looks so much like you

Roderick Usher:

I love her in a nameless way

More than I love myself

Her demise will leave me hopelessly

Confined to memories and realities of a future

So barren as to be stultifying

Madeline Usher:

Edgar:

Oh, what of physicians?

Roderick Usher:

Ah, they are baffled

Until today she refused bed rest

Wanting to be present in your honor

But finally she succumbed to the prostrating power of the destroyer

You will probably see her no more

Edgar:

Sound and music take us to the twin curves of experience

Like brother and sister intertwined

They relieve themselves of bodily contact

And dance in a pagan revelry

Roderick Usher:

I have soiled myself with my designs

I am ashamed of my brain

The enemy is me

And the executioner terror

Music is a reflection of our inner self

Unfiltered agony touches the wayward string

The wayward brain confuses itself

With the self-perceived future

And turns inward with loathing and terror

Either by design or thought

We are doomed to know our own end

I’ve written a lyric

Edgar:

May I hear it?

Roderick Usher:

It is called «The Haunted Palace»

In the greenest of our valleys

By good angels tenanted

Once a fair and stately palace --

Snow-white palace -- reared its head

Banners yellow, glorious, golden

On its roof did float and flow;

(This -- all this -- was in the olden time long ago)

And every gentle air that dallied

Along the rampart plumed and pallid

A winged odor went away

All wanderers in that happy valley

Through two luminous windows saw

Spirits moving musically

The sovereign of the realm serene

A troop of echoes whose sweet duty

Was but to sing

In voices of surpassing beauty

The wit and wisdom of their king

But evil things in robes of sorrow

Assailed the monarch’s high estate!

And round about his home the glory

Is but a dim-remembered story

Vast forms that move fantastically

To a discordant melody;

While, like a ghastly river

A hideous throng rush out forever

And laugh -- but smile no more

Nevermore

Edgar:

It’s cold in here

Roderick Usher:

I tell you minerals are sentient things

The gradual yet certain condensation of an atmosphere

Of their own about the waters and the walls proves this

Thus the silent yet importunate and terrible influence

Which for centuries has molded my family

And now me

Madeline Usher:

Roderick Usher:

Excuse me

Madeline Usher:

Roderick Usher:

She is gone

Out, sad light

Roderick has no life

I shall preserve her corpse for a fortnight

Edgar:

But Roderick.

Roderick Usher:

I shall place it in a vault facing the lake

I do not wish to answer to the medical men

Nor place her in the exposed burial plot of my family

We shall inter her at the proper date

When I am more fully of a right mind

Her malady was unusual

Please do not question me on this

Edgar:

I cannot question you

Roderick Usher:

Then help me now

Madeline Usher:

Edgar:

One would think you twins

Roderick Usher:

We are

We have always been sympathetic to each other

Have you seen this?

It is her

Edgar:

It is a whirlwind

You should not

You must not behold this

Roderick, these appearances which bewilder you are mere electrical phenomena

not uncommon

Or perhaps they have their rank origins in the marshy gases of the lake

Please, let’s close this casement and I will read and you will listen

Aand together we will pass this terrible night together

What’s that?

What is that?

Don’t you hear that?

Roderick Usher:

Not hear it?

Yes, I hear it and have heard it many minutes have I heard it?

Oh, pity me miserable wretch

I dared not

Oh no

I dared not speak

We have put her living in the tomb

I have heard feeble movements in the coffin

I thought I heard

I dared not speak

Oh God

I have heard footsteps

Do you not hear them?

Attention

Do I not distinguish that heavy and horrible beating of her heart?

Madman

Madman

I tell you she now stands without the door

Madeline Usher:

Едгар:

І тоді у мене було видіння

Родерік Ашер:

Ах, Едгар

О, Едгаре, мій любий друже Едгаре

Едгар:

Це було довго, Родерік

Я проїхав багато миль

Це був нудний і беззвучний день для осені

Листя втратило осіннє сяйво

І хмари здаються гнітючими своїми дрейфуючими вбраннями

Родерік Ашер:

Я знаю, мій друже

Хоча я володію такою частиною цієї землі, яку я знаходжу

Країна нестерпна

Я займаюся лише половинами задоволення

Едгар:

Якщо говорити про напівзадоволення

Чи хотіли б ви настоянку опію?

Родерік Ашер:

Ніщо не порадує мене більше, ніж курити

Зі старим другом

Я пережив жахливе скидання завіси

Гіркий відрив у спільне життя

Невиправдана понура думок

У мене крижаність, нудота в серці

Едгар:

Це правда, ти виглядаєш погано, Родерік

Але я твій друг

Незалежно від події чи положення зірок

Я радий, що ти мені написав

Але я мушу визнати, що хвилююсь

Родерік Ашер:

Я не можу стримати своє серце

Едгаре, я шукаю в тебе розради

Для полегшення від себе

Те, що я маю, є конституційним

Сімейне зло, нервова прихильність, яка обов’язково має пройти

Але у мене є така хвороблива загостреність почуттів

Я можу їсти лише найнесмачнішу їжу

Одяг лише найлегшої текстури

Запах квітів я вважаю гнітючим

Мої очі не витримують навіть найслабшого світла

Медлін Ашер:

Родерік Ашер:

Ви це чули?

Едгар:

Я чую

Я слухаю, продовжуй

Родерік Ашер:

Я загину

Я загину в цій жалюгідній дурниці

Я боюся майбутнього

Не події, а результати

Сама тривіальна подія

Викликає найбільше хвилювання душі

Я не боюся небезпеки, окрім її абсолютного жаху

Я вважаю, що мушу неминуче покинути життя та розум разом

У моїй боротьбі з демонським страхом

Можливо, ви подумаєте, що я забобонний

Але статура цього місця

Він ширяє навколо мене, як велике тіло

Деяка хвора зовнішня оболонка

Якась гниюча кінцева шкіра охоплює мій дух

Едгар:

Ви згадали, що ваша сестра хвора

Родерік Ашер:

Моя кохана сестра, мій єдиний супутник

Мав тривалу хворобу

Чий неминучий висновок здається заклятим

Це залишить мене останнім із давньої раси Ашерів

Медлін Ашер:

Едгар:

Вона так схожа на вас

Родерік Ашер:

Я безіменно люблю її

Більше, ніж я люблю себе

Її смерть залишить мене безнадійно

Обмежується спогадами та реаліями майбутнього

Настільки безплідний, щоб бути оглушливим

Медлін Ашер:

Едгар:

А як же лікарі?

Родерік Ашер:

Ах, вони збентежені

До сьогоднішнього дня відмовлялася від постільного режиму

Бажання бути присутнім на вашій честі

Але врешті-решт вона піддалася розпростертій силі руйнівника

Ймовірно, ви її більше не побачите

Едгар:

Звук і музика переносять нас до подвійних кривих досвіду

Як брат і сестра переплелися

Вони звільняються від тілесного контакту

І танцювати в язичницькому гулянні

Родерік Ашер:

Я забруднився своїми дизайнами

Я соромлюся свого мозку

Ворог — це я

І кат терор

Музика — це відображення нашого внутрішнього «я».

Нефільтрована агонія торкається норовливої ​​струни

Норовливий мозок заплутує сам себе

З уявленням про майбутнє

І повертається всередину з відразою та жахом

Або дизайном, чи думкою

Ми приречені пізнати свій власний кінець

Я написав лірику

Едгар:

Можна почути це?

Родерік Ашер:

Його називають «Палац з привидами»

У найзеленішій із наших долин

Добрими ангелами в оренді

Колись чесний і величний палац --

Білосніжний палац -- підвів голову

Знамена жовті, славні, золоті

На його даху справді плавав і текав;

(Це -- все це -- було в давні часи)

І кожен ніжний повітря, що линув

Вздовж валу пір'яний і блідий

Пішов крилатий запах

Усі мандрівники в цій щасливій долині

Через два світяться віконця бачив

Духи рухаються музично

Володар царства спокійного

Загін відлунь, чий милий обов’язок

Було лише співати

У голосах неперевершеної краси

Дотепність і мудрість їхнього короля

Але злі речі в одіяннях скорботи

Напав на високий маєток монарха!

І навколо його дому слава

Це лише історія, яка погано запам’ятовується

Величезні форми, які фантастично рухаються

Під нестройну мелодію;

Поки, як жахлива річка

Жахливий натовп виривається назавжди

І сміятися, але більше не посміхатися

Ніколи більше

Едгар:

Тут холодно

Родерік Ашер:

Я говорю вам, що мінерали є чуттєвими речами

Поступова, але певна конденсація атмосфери

Власне про води та стіни це доводить

Таким чином тихий, але настирливий і жахливий вплив

Який століттями формував мою сім’ю

А тепер я

Медлін Ашер:

Родерік Ашер:

Перепрошую

Медлін Ашер:

Родерік Ашер:

Вона пішла

Вийде, сумне світло

У Родеріка немає життя

Я збережу її труп на два тижні

Едгар:

Але Родерік.

Родерік Ашер:

Я поставлю його у сховище з видом на озеро

Я не бажаю відповідати медикам

І не помістіть її на оголену ділянку поховання моєї сім’ї

Ми переведемо її в належну дату

Коли я буду більш здоровим

Її хвороба була незвичною

Будь ласка, не запитуйте мене про це

Едгар:

Я не можу вас запитати

Родерік Ашер:

Тоді допоможіть мені зараз

Медлін Ашер:

Едгар:

Можна подумати, що ви близнюки

Родерік Ашер:

Ми є

Ми завжди симпатизували один одному

Ви це бачили?

Це вона

Едгар:

Це вихор

Ти не повинен

Ви не повинні дивитися на це

Родеріку, ці видимості, які вас спантеличують, — просто електричні явища

не рідкість

Або, можливо, вони походять від болотних газів озера

Будь ласка, давайте закриємо цю стулку, і я буду читати, а ви слухатимете

І разом ми разом переживемо цю жахливу ніч

Що це?

Що це?

Ви цього не чуєте?

Родерік Ашер:

Не чуєте?

Так, я чую це і чув багато хвилин, я чув це?

Ой, пожалійте мене, нещасного, нещасного

Я не наважився

О ні

Я не смів говорити

Ми поклали її живою в гробницю

Я чув слабкі рухи в труні

Мені здавалося, я почув

Я не смів говорити

О, Боже

Я чув кроки

Ви їх не чуєте?

Увага

Хіба я не розрізняю цього важкого і жахливого биття її серця?

божевільний

божевільний

Я кажу вам, що вона зараз стоїть без дверей

Медлін Ашер: